ЧИ МОЖЕ УКРАЇНА ВІДНОВИТИ ЯДЕРНИЙ АРСЕНАЛ?

ЧИ МОЖЕ УКРАЇНА ВІДНОВИТИ ЯДЕРНИЙ АРСЕНАЛ?

«Лох – це доля», – скажуть більшість іноземних глядачів, спостерігаючи з моніторів за хроніками новин з України

Уявіть собі країну, третю за військовим потенціалом на планеті з 5 тисячами боєголовок зброї масового знищення. Поклавшись на облудливі міжнародні договори й паперові гарантії безпеки від своїх агресивних конкурентів, ця країна вперше в світовій історії добровільно віддає агресорам весь свій ядерний потенціал і скорочує півторамільйонну армію до 160 тис. чоловік.

Після цього на неї нападає сусідня держава, захоплюючи частину її території, а міжнародні «гаранти безпеки» спокійно спостерігають, не збираючись її захищати, попри прохання і благання про допомогу до міжнародної спільноти. Як ви поставитеся до такої країни?

«Лох – це доля», – скажуть більшість іноземних глядачів, спостерігаючи з моніторів за хроніками новин з України. Однак українці не можуть собі дозволити так ставитися до своєї держави, вина якої полягала лише в тому, що ми довірилися добрим намірам провідних демократичних держав світу, прагнули миру та знищення смертоносної для людства зброї і не хотіли ні з ким воювати.

Ядерний лохотрон

Наші «гаранти безпеки», зокрема США та Великобританія зрадили свої союзницькі зобов’язання, поставивши весь світ на краю необхідності всезагального ядерного озброєння. Після анексії Криму, абсолютно всі світові договори про безпеку, обіцяні США всім країнам, у тому числі Ізраїлю, Японії, Тайваню, та й зрештою усім членам НАТО, особливо державам Прибалтики, можна вважати паперовим сміттям. Сполучені Штати не будуть воювати за малі держави-союзниці проти сильного ворога. Бомбардувати слабку Югославію, Ірак, Лівію чи феодальний Афганістан, талібська армія якого їздить на ослах – на такі спецоперації Вашингтон радо погодиться, особливо, якщо в країні є нафтові ресурси. Однак ризикувати у серйозній війні з ядерним противником за примарного союзника далеко від американських берегів – американські політико-бізнесові кола не вважають діловою пропозицією.

20 років тому Україна була третьою за військовим потенціалом державою світу, успадкувавши гігантський ядерний потенціал. Зокрема, це було 46 ракет SS-24 шахтного базування з 460 ядерними зарядами, 130 СС-19 із 780 зарядами, разом 1240 бойових частин. Окрім того, Україна мала 19 стратегічних бомбардувальників Ту-160 та 600 ядерних крилатих ракет авіаційного базування. Весь ядерний арсенал України становив бли­зько 5 тис. зарядів. Для порівняння, ядерний арсенал Китаю у 1990-их роках становив 400 ядерних боєголовок.

Однак, піддаючись інтригам та хитрощам міжнародних політичних акул і їхнім розповідям про необхідність знищення зброї масового знищення, 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, чим оголосила наміри повністю її позбутися, використовуючи надалі атомну енергію винятково у мирних цілях. В обмін на це найбільші ядерні держави світу гарантували Україні безпеку та виключення щодо неї будь-яких форм агресії або тиску.

У грудні 1994 року між Україною, Російською Федерацією, Великобританією та Сполученими Штатами Америки було підписано сумнозвісний Будапештський меморандум, за яким держави-учасниці мали поважати незалежність України і захищати її від військового нападу. До цього договору пізніше приєдналися Франція та Китай, які також запевнили у гарантіях суверенітету й недоторканності кордонів України, обіцяли захищати від будь-яких проявів агресії, в тому числі і від економічного тиску. 2 червня 1996 року Україна офіційно втратила ядерний статус, а останні ядерні заряди вивезли з України близько 2000-го року.

Сьогодні з цього меморандуму, в якому Україну обвели навколо пальця провідні світові держави, голосно сміється вся фашистська Росія, яка сьогодні керується лише правом сили, а не паперовими угодами минулого століття. Франція, продаючи Росії найсучасніші вертольотоносці «Містраль», не зважаючи на запроваджені санкції проти РФ, наголошує, що кораблі все-таки буде продавати, оскільки угоди про їх поставку були підписані раніше, а слово дане Францією треба тримати – це імідж держави.

Для розуміння значення цих кораблів: один з російських адміралів нещодавно заявив, що якби РФ мала «Містралі» під час російсько-грузинської війни, Грузію можна було б «знешкодити» за 40 хвилин. То ж сьогодні Україну нікому захищати, оскільки ніхто не хоче розпочинати війну з ядерною Росією, очолювану нервовим психопатом, якого краще не чіпати для безпеки своєї країни.

Примарна віра в НАТО

Одним зі способів захисти свій суверенітет від російської агресії є вступ України в НАТО. 2008 року уряд України подав офіційну заяву щодо можливості приєднання до плану дій із членства в НАТО, яку підписали президент України В.Ющенко, прем'єр-міністр Ю.Тимошенко і голова Верховної Ради А.Яценюк. Україні тоді пообіцяли перспективи членства, однак далі декларацій справа не пішла. Зіграла роль і позиція Кремля, який лякав Альянс своїм невдоволенням розширення НАТО на схід, і підбурювані Кремлем Партія регіонів та проросійський електорат. Навіть сьогодні більше 50% українських громадян проти вступу у НАТО, вважаючи його «агресивним блоком».

До того ж, вступати у НАТО можуть лише країни, які не мають територіальних проблем з сусідами. Взяти в Північноатлантичний альянс такого союзника як Україна, яка перебуває у стані війни, означає отримати колосальні військові загрози та перспективу повномасштабного конфлікту з Росією, а блок НАТО створювався з задумом не допущення війни, а не встрявання у неї, ще й за якісь там українські інтереси.

Чудово усвідомлюючи, що Україну в НАТО ніхто не бере, до того ж, не пускають з одного боку Росія, а з іншого з зазомбовані російською пропагандою східні українці, прем'єр-міністр А.Яценюк нещодавно заявив, що Україна не має наміру піднімати питання про вступ України в НАТО. Тому розраховувати на такий варіант захисту державної безпеки нашій країні поки що не доводиться.

Перспективи повернення ядерного статусу

То ж Україні нічого не залишається, як захищати себе самостійно, всіма можливими способами, борючись за власне виживання в байдужому та облудному демократичному світі ХХІ століття, в якому у центрі Європи одна держава анексовує території іншої, під фашистським гаслом «захисту етнічних інтересів», а інші країни, відмовившись від своїх гарантій безпеки, на це спокійно дивляться.

Останнім дієвим способом збереження своєї цілісності і суверенітету перед російським фашизмом, для України може бути повернення власного ядерного статусу. Інтервенція РФ дає для цього всі юридичні підстави, так як країни-гаранти не виконали своїх зобов'язань захистити від зазіхань територіальну цілісність України. Зокрема, польський посол у Європарламенті Яцек Сариуш-Вольський, заявив, що «Україна має право, і технологічно спроможна повернути свій ядерний статус, якщо Будапештський меморандум не може її захистити». Відповідно до юридичних підстав виходу з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, передбачених статтею 10 цього документа, кожен учасник договору має право виходу, якщо він вирішить, що пов'язані з його змістом виняткові обставини ставлять під загрозу вищі інтереси країни.

Так, екс-міністр оборони Великобританії Джефф Гун наголошував на можливості застосування ядерної зброї у відповідь на напад з боку держави, яка не визнає міжнародних норм. А президент Франції Жак Ширак зазначав, що приводом для застосування ядерної зброї може стати тероризм у Франції, інспірований іншою країною. Отож сильні держави ні в чому себе не обмежують, захищаючи власну безпеку, однак забороняють іншим себе захищати дійсно ефективною зброєю, не бажаючи втрачати лідируюче становище у світі.

Ядерне табу для України

Коли мова заходить про можливість створення Україною для власної оборони ядерної зброї, безліч насамперед українських політиків та експертів, які, на перший погляд, наче б не мали належати до агентури РФ чи США, навідріз заперечують право України мати свій ядерний захист. Ці діячі наголошують, що будь-яка спроба України повернути ядерну зброю зробить нас країною-ізгоєм, що в складній політичній обстановці, коли держава шукає в світі фінансову й моральну підтримку, – це призведе до повного краху. Що у цьому випадку Україну чекають міжнародні санкції та ізоляція і тоді наша держава стане в один ряд з КНДР та Іраном. Що зараз Україну підтримує весь світ, а натомість вона одразу дістане статус КНДР або Іраку часів Саддама Хусейна і тоді ніхто й пальцем не поворухне, щоб захистити Україну від нападу Росії, який обов’язково відбудеться після відновлення ядерного статусу. І що тоді вже й можна повністю забути про євроінтеграцію, співпрацю з НАТО та європейські перспективи розвитку.

Дехто говорить, що ядерна зброя не дасть Україні належного захисту, оскільки РФ веде проти нас так звану гібридну війну, згідно з концепцією якої бойові дії ведуть повсталі жителі українських регіонів, а зовсім не російські військові. Не буде ж Україна застосовувати ядерну зброю на власній території, проти «ДНР» чи «ЛНР»? У такому випадку Україні немає юридичних підстав загрожувати ядерною зброєю «ні в чому не винній Росії», – кажуть такі – «демократичні експерти». А от в можливість нанесення по Україні ракетних ударів, про які нещодавно заявив С. Лавров, та повномасштабну російську наступальну операцію проти України такі «фахівці» не вірять, як між іншим, не вірили у можливість анексії Криму, з огляду на Будапештський меморандум.

Багато експертів, скептично налаштованих щодо потенційного українського ядерного арсеналу, наголошують, що в України немає технологічних можливостей запустити систему виробництва зі збагачення урану до рівня ядерного палива й далі, до збройового. Для створення такої системи були потрібні великі гроші – щонайменше $10 млрд. Колишній міністр охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки Юрій Костенко зазначав, що «для створення системи напрацювання високозбагаченого урану і плутонію необхідне новітнє виробництво. Для такого будівництва потрібно від $50 до $100 млрд». Без урахування витрат на виробництво ракет, створення від­повідних військових підрозділів».

Скептично налаштовані експерти, виділяють ряд причин, які унеможливлюють створення в Україні ядерної зброї, серед яких найвагомішими є такі:

1) В Україні відсутня промисловість для збагачення урану і реактори для вироблення плутонію. Експерт в галузі ядерних технологій Михайло Гончар, зауважує, що в 1996-1997 роках урядом України було зроблено усе, аби закритий ядерно-паливний цикл і відгалуження від нього – цикл виробництва збройного урану не було реалізовано. Так, руками українських урядовців російське атомне лобі нівелювало реалізацію цього проекту, побачивши, що український ринок ядерного палива може стати або самодостатнім і окремим, бо є своя уранова сировина, і в разі чого російські тепловиділяючі збірки стануть не потрібними, або на українські території зайде одна з потужних американських ядерних корпорацій. Тому сьогодні потрібно інвестувати багато мільярдів доларів у розробку власних технологій переробки збройового урану, оскільки ніхто нам їх не продасть. На це піде, можливо, − до 10 років.

2) В Україні відсутні полігони для випробування ядерних боєголовок, та ракетно-пускових комплексів, а побудувати їх на території густонаселеної держави неможливо.

3) Україна не може проектувати боєголовки, допоміжні системи, тощо, а також начебто відсутні носії для боєголовок.

4) Україна зазнає міжнародної ізоляції, оскільки Європа не терпітиме ядерної держави з нестабільним політичним режимом та сепаратизмом.

Експерт Михайло Гончар, наголошує, що створення повного ядерного циклу з циклом збагачення урану, а також спеціального реактора для виробництва збройного плутонію, необхідної інфраструктури для виготовлення, обслуговування, зберігання і утилізації ядерних боєприпасів, і обов’язково засобів доставки (зокрема, ракет середнього радіусу дії), потребуватиме 10-12 років роботи та фінансових ресурсів, порядок яких визначатиметься десятками мільярдів доларів в залежності від чисельності та різноманітності арсеналу. На думку Михайла Гончара, краще отримати «ядерну парасольку» від США чи то через членство в НАТО, чи в рамках спеціальної двосторонньої угоди про оборону, за якою США мали б взяти Україну під захист. Однак, сивочолі експерти мабуть переоцінюють або зовсім не розуміють суті міжнародних відносин та вартості міжнародних договорів у еквіваленті вартості паперу на якому вони написані, прикладом чого може бути сумнозвісний Будапештський меморандум.

Ядерні можливості України

Інші фахівці стверджують, що Україна ще не втратила технологій створення ядерної зброї і за досить короткий термін здатна їх відновити. Зокрема, керівник Дніпропетровської філії Національного університету Анатолій Шевцов вважає, що за наявності політичної волі й $1 млрд на це знадобиться всього півроку. На думку вченого, Україна здатна створити ядерні боєприпаси − як на основі збагаченого урану, так і на основі плутонію.

Щодо ракет-носіїв, то вони в Україні проектуються та виготовляються на рівні кращих світових стандартів, і цілком здатні нести ядерні боєзаряди. Так, МБР Р-36М «Дніпро», повністю спроектована і вироблялася на території України, а при належному фінансуванні ракетної галузі ми можемо досягти значних результатів, якщо навіть в КНДР, при напівфеодальній економіці змогли збудувати ракетну промисловість. Як зауважує Віктор Бар’яхтар,
віце-президент Національної академії наук України, «якщо порівнювати Україну з Індією і Пакистаном, то Україна могла б значно швидше стати ядерною державою з ядерною зброєю і відповідними ракетами, ніж Індія та Пакистан. В Україні є фахівці, котрі розуміють, як робити чистий берилій, як його робити пластичним, як з нього робити вироби і, звісно, це – складова частина, яку можна в принципі розповсюджувати як ядерну зброю».

Аналітики зазначають, що Україна має всі необхідні технічні можливості для виготовлення та зберігання ядерної зброї, але для цього потрібна політична воля та наявність великих фінансових вкладень. У Дніпропетровській та Кіровоградській областях розміщення 2% світових запасів урану, а науково-технічний потенціал України дасть можливість запустити повноцінний процес його збагаченні та переробки.

Щодо військових ядерних полігонів, то фактична ядерна держава Ізраїль за допомогою комп’ютерних тестувань ракет й новітніх технологій і без атомних вибухів створила один з найпотужніших арсеналів у світі. Франція і Британія в якості полігонів використали кілька своїх колоніальних островів у Тихому океані. Цікаво, що багато малих безлюдних островів перебувають у вільному продажу і навіть три острови для іміджу перебувають у власності кількох українських олігархів.

Окрім того, існує ймовірність, згадувана експертами та військовими, що якась незначна частина ядерного арсеналу (можливо тактичні ядерні ракети з радіусом дії 200-300 км) могла лишитися в Україні, і можливо саме тому, Росія веде «гібридну війну» та використовує «зелених чоловічків» без розпізнавальних знаків, утримуючись від прямої інтервенції.

Паперові санкції та подвійні стандарти

Щодо санкцій міжнародної спільноти стосовно нових ядерних держав, то вони чомусь торкнулися лише Північної Кореї та Ірану і зовсім не зачепили такі ядерні держави як Індія та Пакистан, які у 1990-их роках всупереч волі світових лідерів створили власну ядерну зброю. Ісламський Пакистан, значні частини території якого контролюють таліби, пуштуни, озброєні формування синдхів й Визвольна армія Белуджистану та Джундалла, і на його території переховувався Усама Бен-Ладен, володіючи ядерним арсеналом та регулярно страждаючи від внутрішньої нестабільності взагалі мав би бути найбільшою ядерною ісламістською загрозою на планеті, однак ніяких санкцій до цієї країни ніхто не застосовує. Окрім того, дві чеченські війни у ядерній Росії, тероризм ІРА у Великобританії, арабські заворушення у Франції, уйгурський сепаратизм в Китаї чомусь не стали причиною вилучення ядерної зброї в цих країн, тільки тому, що у них є прояви тероризму та політичної нестабільності.

Не страждає від міжнародної ізоляції і нелегальна ядерна держава Ізраїль, який періодично здійснює превентивні удари по сусідніх арабських країнах та позиціях палестинців, не чекаючи нападу на свою територію. Щодо ядерних озброєнь Ізраїлю взагалі жодна держава навіть докоряти не посміла, у той час як Ірак змели з лиця землі за уявну «зброю масового знищення».

Є багато даних про наявність ядерних озброєнь у Сирії, Аргентини, Німеччини (яка використовує власні ракетні полігони в Конго) та ще близько 10 держав, які не афішують свої військові можливості. Тобто в демократичному світі існують подвійні стандарти, згідно яких, одним країнам можна мати зброю масового знищення, а іншим не можна.

Очевидно, що ізгоями стають лише тоталітарні комуністичні або радикальні ісламістські ядерні режими, які розірвали економічні контракти з американськими корпораціями. Ті ж країни, які йдуть американцям чи європейцям назустріч у сфері бізнесу, наприклад продають американським корпораціям важливі підприємства чи надають концесії на розробку корисних копалин (Індія) або ведуть військову співпрацю зі Штатами (Пакистан, Ізраїль) не зазнають не те що санкцій, а й поганого слова в свою адресу не чують. То ж наявність ядерної зброї в Україні, не обов’язково призведе до міжнародної ізоляції, а за умови дипломатичного лавірування та пояснення своєї вимушеної позиції може стати вагомим стримуючим фактором для російського військового нападу на нашу країну.

А що скаже Європа?

А щодо того, що скаже Європа, якщо Україна відновить свій ядерний арсенал, то вона скоріше за все скаже те саме, що й казала коли Росія в березні 2014 року анексовувала Крим, коли засилаючи своїх диверсантів вбивала сотні людей на Донбасі, коли український кордон проривали російські танки, а з території РФ збивали українські літаки. Європа – висловить «глибоку занепокоєність».

А щодо європейської фінансової допомоги, то хто з українців її відчув? Чи можливо після безпрецедентного в історії героїчного Євромайдану, коли Україна кров’ю Небесної сотні заплатила за європейський вибір, Європа скасувала українцям візи? Якщо ми не бачимо користі від позиції Європи, коли Росія намагається утопити Україну в крові, в центрі Європи, то тим менше нас цікавитиме балаканина Європи, коли Україна зможе дієво захисти своє право на життя.

Валерій Майданюк


 

Читайте также!

 

 

 

 

- Массированные удары по российским НПЗ: цели и КПД
- Не в этом году: Турция назвала сроки завершения войны РФ в Украине
- Агрессивная путинская диктатура консервируется ещё на 6 лет
- Аналитик высмеял отчеты «британской разведки»
- Власти Украины делят: что для лохов, а что для своих?
- Потери российской армии в Украине превысили 432 тысячи бойцов
- Пик могущества диктатора Путина пройден. Что дальше?
21:07Октябрь, 27 2018 7423

ТОП Новости 
неделя
месяц