Сергій Дацюк: НАРОД І ВЛАДА

Сергій Дацюк: НАРОД І ВЛАДА

Не існує в соціальній філософії більше таких ідеологізованих і засадничо брехливих понять, як народ та влада

Не існує в соціальній філософії більше таких ідеологізованих і засадничо брехливих понять, як народ та влада.

Ідеологізація та засаднича брехливість цих понять зберігається в енциклопедіях і в повсякденному дискурсі настільки всеохопно, що це за своїм рівнем перекриває ідеологізацію та брехливість всіх інших понять.

Позитивне використання понять "народ" та "влада" в більшості випадків свідчить про маніпуляцію. Спробуємо критично поставитися до цих понять.

Що таке народ?

Вікіпедія дає чотири визначення поняття "народ": 1) населення держави, мешканці країни; 2) громадсько-політична сила, на яку спирається влада; 3) форма національної та етнічної єдності (в абсолютній більшості випадків може йтися лише про національну єдність в сенсі політичної нації, де етнічна єдність надзвичайно рідко можлива); 4) люди взагалі у переважно великій кількості.

Якщо нація за Бенедиктом Андерсоном це уявна спільнота, тобто вона існує лише в уяві, то народ це абстрактна спільнота, яка задається в функціональному наративі і не існує навіть в уяві більшості людей.

Про народ ми кажемо лише тоді, коли хочемо означити масштабні процеси історії, здебільшого стихійні, коли хочемо протиставити владі народ, коли хочемо отримати право на узагальнення для якоїсь маніпуляції – "народ вважає" чи "народ хоче", хоча з точки зору будь-якого соціологічного дослідження для таких заяв ніколи не буває жодних підстав, бо навіть 90% згідних щодо якогось питання, що в соціології буває дуже рідко, це все ще не народ.

Справжнє розуміння народу можна побудувати як спробу зібрати функціональні наративи докупи, подолавши брехливість ідеологізованих уявлень. "Народ" це маніпулятивне уявлення про суб'єкта творення держави чи країни, які насправді творили свої чи чужі правлячі класи, бажаючи приховати цей факт за ширмою народу.

Отже, народ не виводиться з держави чи країни, бо народ стихійно створює, змінює чи руйнує державу, народ робить єдиною чи розділеною країну відносно своїх різнопланових орієнтацій (на владу чи еліту взагалі, на один чи інший клас, на політичну націю чи етнос, на минуле чи майбутнє і т.д.)

Прочитайте ще раз друге визначення – громадсько-політична сила, на яку спирається влада. Це взагалі повна суперечність. Якщо це громадсько-політична сила, то вона здійснює самоврядування і є політично організованою громадою. А якщо на неї спирається влада, то вона аж ніяк не може бути громадсько-політичною силою.

Інакше кажучи, народ це стихійна сила, якою керує влада. Як тільки ця стихійна сила перестає бути народом і стає громадсько-політичною силою, ніяка влада на неї спертися не може, бо така сила має самоуправління і влади не потребує. Тобто правильніше було б сказати, що народ це стихійна, обмежена, безсловесна і т.д. сила, на яку спирається влада.

Згідно третього визначення, суспільство може перебувати в стані єдності політичної нації. Але саме тоді, коли воно перебуває в такому стані, воно точно не є абстрактним народом, воно скоріше є складною мережею громад, які уявляють свою спільність як політична нація. Політична ж нація не є народом, вона перестає бути наративною абстракцією, бо хоча б на основі своєї уявної спільності вона здійснює самоуправління та інтенсивну комунікацію. Політичне усвідомлення своє культурної спільності як нація здійснюється на такому рівні, який не передбачає збереження абстракції "народ".

По-четверте, люди взагалі у переважно великій кількості це взагалі незрозуміло що – чи то якась залюднена територія, як от народи Європи, щодо яких відбувається якийсь некерований ними процес; чи то люди планети, які потерпають від якогось насилля чи лиха. Тобто люди у великій кількості, позбавлені суб'єктності і будь-якої якісної цілісності, мабуть і можуть являти собою народ.

Отже ми можемо сформулювати тепер більш-менш операціональне визначення.

Народ це стихійно створена маса людей на якійсь території, в якійсь державі, з якоюсь організацією, з якимось національним усвідомленням, яка це все отримує лише завдяки владі.

Народ як стихійно створена маса людей позбавлений будь-якої суб'єктності і протиставлений відчуженій від нього владі, яка шляхом примусу власне і об'єднує цю масу, кудись її веде, здійснює якісь зміни всередині неї та в середовищі навколо неї.

Щоб ця маса людей не дуже пручалася такому своєму чисто стихійному та об'єктивованому стану, їй розповідають про необхідність держави, громадсько-політичної організації та національної єдності. А для всього цього їй і потрібна влада.

Отже, вказуючи на установки до єдності, організації та інституалізації, влада через абстракцію "народ" утримує громаду в об'єктивованому та відчуженому від реального самоуправління стані.

Максимум, на що може розраховувати народ в цій маніпулятивній схемі, це на правду, яка може описати його стихійний, позбавлений суб'єктності, самоуправління та вільної комунікації, стан, та на повстання.

Правди самої по собі не досить, щоб з народу зробити громаду. Неприємна правда з часом веде до повстання. Але хто здійснює це повстання?

Як би це дивно не звучало, але право на повстання ніколи не належало, не належить і не може належати народу. Якщо ви почитаєте безліч політичних теорій з цього приводу чи навіть міжнародні закони, то побачите, що право на повстання можуть мати: громадяни, пригноблені та експлуатовані класи, колонії як пригноблені нації.

Для здійснення повстання громадянам потрібні зусилля, якими він бере владу на себе і стає громадою (чи громадами). Ще раз – громада не обирає свою владу, яка представляє його інтереси, а здійснює самоуправління сама.

Саме тому належність до народу є дуже сумнівною якістю, але традиційною, зрозумілою, звичною. Мова не йде про те, що потрібно якось знищити поняття "народ", піддати сумніву його правові засади чи якось упослідити його іншим чином.

Мова йде про те, що потрібно зробити основою своєї ідентифікації не народ, а саме громаду. Тим більше, що унікальність змісту українського поняття "громада" визнана навіть за межами України.

Що таке влада?

Влада за означенням з Вікіпедії це: 1) право та можливість керувати та розпоряджатися чимось; 2) політичне панування, політичний устрій; 3) державна влада у розмежуванні на гілки (виконавча, законодавча, судова); 4) військова міць; 5) назва можновладців, які наділені владними повноваженнями.

В цих визначеннях приховуються основні установки влади.

Основною, і частіше за все єдиною, метою влади є влада. Відтак досягнення влади, не дивлячись на жодні жертви, та утримання влади за будь-яку ціну виступає основним мотивом влади.

Звичайно представницький характер влади створює менше відчуження, ніж його створювала, наприклад, традиційна чи харизматична влада. Але відчуження влади навіть за умови представницької демократії зберігається. Саме представницький характер влади продовжує створювати відчуження влади від народу, і саме цей характер дозволяє здійснити також відчуження від моралі та публічності.

Тому пункт перший визначення необхідно було б сформулювати так: відчужене від народу, необмежене ніякими моральними нормами чи публічним контролем право та утримувана за будь-яку ціну можливість керувати та розпоряджатись чимось.

Другий пункт більш складний. Щоб здійснювати політичне панування, потрібно декілька умов: 1) некомпетентність керованих та штучне втримання їх некомпетентності за рахунок обмежень на обізнаність щодо влаштування влади; 2) можливість бути над законом і змінювати закон керівниками; 3) відчуження керованих від керівників за рахунок безлічі правових та політичних бар'єрів; 4) штучне втримання обмежень на самоорганізацію, самозахист, самофінансування керованих; 5) нав'язування маніпульованого керівниками порядку денного для керованих як неспроможних бути суб'єктами; 6) нав'язування дискурсу "народ без влади не зможе", "народ без влади не захистить себе від ворогів", "народ і влада єдині" і т.д.; 7) чітке розмежування статусів у будь-якій повсякденній ситуації через право на приниження з боку керівника та необорну вимушеність бути приниженим керованого.

Особливо руйнівним для українців є неможливість створити дійсне самоврядування на рівні громад, бо нинішні чиновники абсолютно впевнені, що без повноважень представника владного центру регіони одразу ж генеруватимуть розкол України. Це фактично вирок привілейованому класу, який підозрює, що народ з країни розбіжиться навсібіч, якщо дати йому свободу. Вихід полягає у тому, що народу потрібно стати громадою і зібрати країну на рівні громад, а не на рівні центру.

Тому у другому пункті визначення потрібно чітко сказати – політичне панування є визначальним для будь-якого політичного устрою, який передбачає наявність влади.

Третій пункт виглядає чистою декларацією. Зрозуміло, що в багатьох конституціях світу прописаний розподіл влади на виконавчу, законодавчу та судову. Хоч з точки зору власне Монтеск'є, ми маємо додавати ще й гілку влади міжнародної чи зовнішніх зносин.

Під розподілом влади розуміється саме повний розподіл: законодавча не має призначати виконавчу, виконавча та законодавча не мають призначати судову і т.д.

Деякі держави, як от Тайвань, законодавчо відокремлюють ще й контрольну, екзаменаційну, юридичну, а також засновницьку та виборчу гілки влади.

Водночас мова в Україні йде не про ще більше подрібнення і незалежність гілок влади, а про неможливість досягнути навіть мінімального класичного поділу влад.

Тому правильніше було б сказати, що державна влада прагне концентруватися і знищити розподіл на виконавчу, законодавчу та судову.

Міць влади як лише військова міць розуміється у визначенні вкрай обмежено. Насправді міць влади визначається зовсім не монополією на застосування зброї та не військовою потугою. Це, так би мовити, міць крайніх випадків. Але повсякденна міць влади зовсім інакша.

Повсякденна міць влади визначається правом на беззаконня та привілеї, які народу заборонені і жорстко караються, правом на маніпуляцію, тобто на нав'язування свого порядку денного та свого дискурсу в публічній комунікації, а також правом на брехню, яку не дозволяється спростовувати публічно або спростування якої можна тривалий час ігнорувати.

Отже, четверте визначення правильніше було б сформулювати як військова міць та повсякденна міць як право на беззаконня та привілеї, на маніпуляцію та брехню.

Зрештою визначення влади як можновладців, яке до речі, критикується в українській Вікіпедії, потрібно вивести з-під критики та переглянути. Коли можновладців називають владою, то підкреслюють не ту обставину, що вони лише наділені владними повноваженням і не є відтак владою, а саме ту обставину, що саме вони тримають межу між народом та владою. Той, хто тримає межі, власне і визначає, де ті межі будуть.

Тобто для народу неважливо чи здійснюють можновладці повноваження управління, тобто чи належать вони хоча б до правлячого класу, не кажучи вже про належність до еліти. Для народу важливо, що можновладці, перш за все, опікуються своїми нормативно-правовими та традиційно-статусними привілеями.

Отже сформулюємо тепер приховані змісти влади: 1) зберігати відчуження від народу і жорстко втримувати межі між владою та народом на всіх рівнях: знання, компетенцій, інформації, прав, законів, можливостей тощо – як збереження змісту влади; 2) весь час мати привілеї, які дає функція управління, незалежно від виконання власне цієї функції – як збереження основної мотивації влади.

Громада проти влади

Народ не може протистояти владі, бо допоки є народ, буде і відчужена від нього влада. Нація може протистояти лише чужій, але не своїй владі, бо за самим визначення нація включає і народ, і владу. Не всяка республіка може протистояти владі, бо традиційно саме відчуження повноважень влади лежало в основах республік.

Владі може протистояти громада, яка бере на себе функції самоосвіти, просвітництва, самоуправління, самозахисту, самофінансування. Громада не знищує владу фізично чи через правову дискримінацію. Громада робить для себе владу не потрібною.

При цьому частини народу поза громадами можуть і надалі визнавати держави та державну владу і користуватися монопольним наданням державою інфраструктурних послуг, як це відбувається зараз.

Якщо від віднесення себе до народу ми можемо відмовитися за власним рішенням добровільно, то ми не можемо змусити представників влади добровільно відмовитися від віднесення себе до влади і від збереження екзистенційної межі між ними та народом.

Тому управлінсько-правове протистояння та правове повстання є єдино можливим процесом здобуття заміни всякої влади – державної, місцевої та муніципальної – на самоуправління.

Мається на увазі не повстання проти влади як бунт з руйнуванням. Мається на увазі повстання саме управлінсько-правове, тобто перебрання на себе громадою всіх тих повноважень, які належать нині представницькій владі різних рівнів.

Виведення громад за межі влади і позбавлення республіки влади є процесом набуття громадянами всіх функцій правлячого класу – як на рівні громади, так і на рівні республіки.

При цьому позбавлення можновладців привілеїв та відчуження від народу має стати першим кроком. Вже другим кроком має стати процес реального співволодіння та співуправління спільним. Третім кроком має стати процес всесвітньої громадизації та створення Світової Організації Громад на противагу ООН.

Сергій Дацюк

Поделиться​​ новостью:


- Деградации СМИ в Украине
- Продемократическая революция, начавшаяся пять лет назад в Украине еще не закончилась — New Republic
- Макс Бужанский: Народ Против (полит-анатомия)
- «Совести хоть грамм осталось?»: Тимошенко возмущена ложью Порошенко о подаче тепла в Смелу
- ЧЕЛОВЕК БУНТУЮЩИЙ – отговаривать не буду. Но будьте осторожны. Берегите себя. Это сейчас главное
- "Оппозиционная платформа" выдвигает единым кандидатом в президенты Юрия Бойко (с вышками?)
- Александр Кочетков: Кремлевское православие, проклятое место и разборки по-винницки
- ПОДВОЗУ ТОМОСА В КИЕВ ПОСВЯЩАЕТСЯ)
- Ростислав Демчук: Такого занепаду медична система України, мабуть, ніколи не знала (про своє, наболіле)
- Лиза Богуцкая: Я не пойду,но и останавливать никого не буду. И да, Саакашвили к этому отношения не имеет
18:49Август, 31 2018 469

► РЕЗОНАНС
сегодня
за неделю