Сергій Дацюк: ВАЖЛИВЕ ПИТАННЯ АЛЬТЕРНАТИВНОГО ПОРЯДКУ ДЕННОГО

Сергій Дацюк: ВАЖЛИВЕ ПИТАННЯ АЛЬТЕРНАТИВНОГО ПОРЯДКУ ДЕННОГО

Коли дивишся наше телебачення, виникає враження, що його завдання втопити нас у болото зневіри, дріб'язкових конфліктів та ідіотизму

Сьогодні для сподівання на краще потрібен альтернативний порядок денний (АПД). Коли дивишся наше телебачення, виникає враження, що його завдання втопити нас у болото зневіри, дріб'язкових конфліктів та ідіотизму.

Я взагалі не розумію, як може призначений військовий начальник ООС говорити, що ми війну виграємо політико-дипломатичними засобами. А ви тоді навіщо? Де тоді ваша роль як військових? Ви ж, військові, політикою не займаєтеся. Ви ж, військові, дипломатією не займаєтеся. Як взагалі ви, військові, можете щось говорити про те, де ви нічим не займаєтеся?

Ubi nihil vales, ibi nihil velis. Ти не можеш нічого хотіти там, де ти нічого не можеш.

Я взагалі не розумію, як можна, наприклад, обговорювати зміну вивіски над незграбними військовими діями під назвою "АТО". Моя спроба надати цьому хоч якогось сенсу мало кого схвилювала. У цьому вбачали що завгодно, окрім складного смислу. Чи точніше, окрім смислу, складнішого, ніж той, який існує на телебаченні.

Альтернативний порядок денний

Нинішня влада і олігархічні ЗМІ нав'язують дегенеративний порядок денний (ДПД). Корупція не в конвертах і не в офшорах. Корупція в головах.

Відтак втрата смислу у нинішньому дегенеративному порядку денному продовжує наростати. Безнадія в Україні продовжує прогресувати. Перспектива в Україні стає все більш туманною.

Саме тому Альтернативний Порядок Денний отримує таке важливе значення в плані позитиву.

Я закликаю інтелектуалів, журналістів та експертів замість того, щоб коментувати ДПД, пропонувати АПД. Не нав'язувати АПД владі чи телеканалам – там немає кому нав'язувати, та й небезпечний він для них, це вже ясно. Просто пропонувати і обговорювати АПД в обхід влади та її телебачення.

Як приклад АПД – обговорення перспективи базового доходу для України.

Поки що проблема базового доходу, яка обговорюється в Європі, не має шансу вийти на обговорення в Україні. Вона актуальна лише в рамках АПД, але не в рамках ДПД.

Отже, саме Фейсбук, диванна мережа, як її можна самокритично назвати, яку не любить влада і яку не люблять олігархічні ЗМІ, навела мене на цю проблему. А конкретно – пост Михайла Кухара.

Висвітлення цієї проблеми я знайшов в статті британської газети Гардіан "Фінляндія припинить випробування базового доходу за два роки" зовнішнього європейського кореспондента Джона Хенлі. В ній ідеться про те, що уряд Фінляндії відхиляє запит на фінансування для розширення схеми і планів більш строгих правил пільг, які позиціоновані як базовий дохід.

Отже у Фінляндії з січня 2017 року випадкова вибірка з 2000 безробітних віком від 25 до 58 років отримувала щомісячно 560 євро без будь-яких вимог шукати чи влаштовуватися на роботу. Причому будь-які отримувачі, що влаштувалися на роботу, продовжували отримувати ті ж самі гроші.

Проаналізувавши перші результати, Уряд відхилив прохання про додаткове фінансування фінського агентства соціального забезпечення Kela, щоб розширити двохрічне пілотажне дослідження до групи співробітників у цьому році. Більше того, фінський уряд вніс зміни в законодавство, відкинувши систему базового доходу.

Газета Гардіан відмічає, що схема соціального фінансування фінського уряду не була власне загальним базовим доходом (Universal Basic Input, UBI), оскільки платежі здійснювалися в обмежену групу і їх було недостатньо, щоб жити далі.

При цьому ініціатори експерименту сподівалися, що це проллє світло на політичні питання, зокрема такі як: чи зможе безумовний платіж зменшити занепокоєння серед одержувачів і чи дозволить він уряду спростити складну систему соціального забезпечення, яка з усіх сил намагається впоратися з небезпечним ринком праці, що швидко розвивається.

Оллі Кангас, експерт, який брав участь в судовому розгляді, розповів фінській публічній телекомпанії YLE: "Два роки – занадто короткий період, щоб мати можливість зробити вирішальні висновки з такого великого експерименту. У нас повинно було бути більше часу і більше грошей для формування надійних результатів."

Газета Гардіан вже не вперше критикує підходи цього пілотного дослідження в Фінляндії. Той же Джон Хенлі в січні 2018-го року публікував Гардіан статтю "Гроші за ніщо: чи є випробування загального базового доходу в Фінляндії настільки хорошим, щоб бути правдою?"

В ній говориться, що новаторська ідея загального базового доходу це перший в Європі національний підтриманий урядом експеримент з надання громадянам вільних грошових коштів.

Там же приводяться слова Маркуса Канерва, спеціаліста з соціальних і поведінкових наук, що працює в офісі прем'єр-міністра в Гельсінкі: "Насправді це не те, що люди зображують... В рамках повномасштабного дослідження загального доходу необхідно вивчити різні цільові групи, а не тільки безробітних. Воно мало би тестувати різні базові рівні доходу, дивитися на місцеві фактори. Це дійсно пов'язано з тим, як основний безумовний дохід впливає на зайнятість безробітних..."

Критичний аналіз ідеї базового доходу

Давайте тепер критично проаналізуємо основні моменти та помилки при розробці та впровадженню ідеї базового доходу в Фінляндії. Для початку назвемо її правильно – загальний базовий безумовний дохід ЗББД (Universal Basic Unconditional Input, UBUI). Кожне слово тут значиме, опускати його не можна. Або якщо якесь слово не вживаємо щодо цієї ідеї, то маємо пояснювати чому.

Перша помилка в спробі реалізації цієї ідеї – відсутність аналізу досвіду соціалізму в реалізації "зрівнялівки", як позитивного, так і негативного. Погано, що ініціаторами ідеї не були опитані старі соціологи колишнього СРСР, тобто ті гуманітарні вчені, що застали СРСР, перебуваючи в професії, що так чи інакше стосується соціології.

СРСР продемонстрував так звану циклічність мотиваційних компресорів "мобілізація-свобода-примус". Війна-революція як мобілізація 1914-1923, потім свобода кінця Срібного віку (1923-1933, коли відбуваються перші основні духовні звершення СРСР), потім репресії як примус (1933-1937), потім знову включення мобілізаційного передвоєнного режиму (1938-1941), потім продовження мобілізації під час війни (1941-1945), потім продовження самомобілізаційного режиму "Відбудови" (1945-1955, довгий мобілізаційний режим 1938-1955), потім свобода "Відлиги" (1955-1965, коли відбуваються другі основні звершення СРСР), потім брежнєвське паразитування на інерції і водночас перехід до примусу (1965-1977), потім "Застій" з продовженням примусу (1977-1985), тобто довгий режим м'якого примусу, потім "Перебудова" як спроба перейти до мобілізації без протиставлення себе Заходу, тобто як "Прискорення", що завершується розпадом СРСР (1985-1991).

[Потім вже в Росії: свобода 1991-2000 ("лихі 90-ті"). Потім примус 2000-2008. Потім мобілізація 2008 – 2018 (2019). Потім буде знову крах режиму і знову свобода, але вже, скоріше за все, через розпад Росії.]

Оці цивілізаційні гойдалки, які коштували СРСР десятки мільйонів життів, власне і можна розглядати як тло для зрівнялівки, яка вбиває соціальну енергію. Два способи підвищити соціальну енергію – примус (всередині країни як внутрішня конкуренція з позиції влади через репресії) та мобілізація (з позиції влади всередині країни, але під тиском зовнішньої конкуренції).

В процесі багатолітнього використання зрівнялівки з'являється "покоління двірників та сторожів", які намагаються духовно зростати, маючи маргінальну соціалізацію, на відміну від працюючої пролетарської більшості, які соціалізовані, але не мають часу на духовне зростання.

При цьому також з'являється паразитарний правлячий клас – в економічному плані паразитує на гнобленні зрівняних між собою пролетарів, в ідейно-інноваційному плані паразитує на досягненнях інших країн. Більше того, саме зрівнялівка породжує можливість соціального паразитування.

Соціалістична зрівнялівка вбиває конкуренцію, перш за все, в духовній сфері. Щоб була зрівнялівка, має бути ідеологічний та силовий примус, який власне і вбиває творчість. Тобто для творчості ресурси є, але сам процес зрівнялівки вбиває творчість.

В капіталістичному ж суспільстві за умови відсутності для вільних творчих особистостей інфраструктури генерування ініціатив та інновацій без державного дозволу і незалежно від фінансового та майнового цензу це не дасть зростання творчості та інновацій.

Друга помилка – невірне розуміння всіх складових самої ідеї – "загальний", "базовий", "безумовний" і "дохід". В експерименті, що проводився у Фінляндії це фактично була розширена допомога по безробіттю, а зовсім не те, що заявлялося.

Тобто людям, які вже показали низьку мотивацію для роботи, була дана можливість далі не працювати. Причому умова знайти роботу чи влаштуватися навіть не ставилася. Тобто мотивація була відсутня і її набуття не планувалося.

Якщо піти соціологічним шляхом, то можна скоро вияснити, що мотивовані на роботу люди просто включать базовий дохід як частину скупного доходу і мало на нього зважатимуть, а немотивовані люди будуть продовжувати нічого не робити.

На мою думку, базовий дохід взагалі не може бути "загальним" та "безумовним".

Отже третя, найважливіша помилка. З самого початку уряд Фінляндії помилився у філософії цієї ідеї. Ідея "базового доходу" не може розглядатися як спосіб соціальної допомоги. Якщо суть ідеї – дати можливість для творчого розвитку, то її потрібно впроваджувати не на соціальному, а на цивілізаційному ґрунті. Тобто досліджувати потрібно не соціальні групи, а життєві біографії на предмет самомотивацій, ініціативності та інноваційності.

Якщо біографія громадянина показує, що незалежно від отримання оплати він продовжував працювати (творити, винаходити, здійснювати соціальні проекти), генерував ініціативи та інновації, то йому можна дати базовий дохід. Якщо через рік він знову показує якісь досягнення, можна продовжити базовий дохід. Якщо ні, то ні.

Але я розумію владу і олігархічні ЗМІ. Про який базовий дохід може іти дискусія, коли в країні існує інша не така вже і нова схема – базового здирництва. Коли для того, щоб з тебе забрали гроші, твоє бажання чи вибір взагалі не потрібне, це буде зроблено через субсидії, які підуть з державного бюджету прямо в офшори олігархів.

Україні однаково не потрібні ні соціалізм, ні олігархія. Є набагато складніші та кращі моделі солідарного розвитку.

Власне приблизно таку дискусію ми би мали дивитися на нашому телебаченні серед наших політиків. А ми дивимося лайно, і нас занурюють у болото.

Сергій Дацюк

Поделиться​​ новостью:


- Газ. Тарифи. МВФ. Головне правило взаємодії з МВФ – якомога скоріше відмовитись від співпраці з МВФ
- ЦІНА НА ГАЗ в нашій країні - ЦЕ ПОДАТОК, за рахунок якого корупційна влада вирішує свої проблеми
- ЧТО ГОТОВИТ НАМ КАБМИН ГРОЙСМАНА НА 2019?
- "Навчив державою керувати" - Винницкому базарному "бальцеровичу" уже "нема чим давати здачу"
- Чего только не придумают пропагандисты Порошенко, что-бы 5-й год оправдать грабёж населения страны
- Порохоботы пытаются вывести своего шефа из под газового удара, "переводя стрелки" на Гройсмана
- Макс Бужанский: Экспертная шваль, это уж совсем мерзкая гниль. Мать родную продадут. Дно народа
- Украина занимает 123-е место в мире из 140 стран по уровню личного богатства граждан, но...
- Стало известно, о каких "русских шпионах" заявит завтра Василий Грицак на брифинге СБУ
- Уряд Порошенка-Гройсмана порахував, що для життя в місяць потрібно...., а Коболеву з Ситником?
12:57Май, 04 2018 757

добавить "БЕЗЦЕНЗОР" в закладки!

► РЕЗОНАНС
сегодня
за неделю