Сергій Дацюк: ВІЙНА ЯК ПОЛІТИЧНА ГРА

Сергій Дацюк: ВІЙНА ЯК ПОЛІТИЧНА ГРА

В будь-якому разі, військова диктатура невідворотна. Прощай, демократія!

Більшість експертів розуміють штучність Керченської кризи, штучність і малоперспективність введення воєнного стану.

Зрештою ми звикли до цинізму української влади, але такого направду не чекали.

Існує певний експертний консенсус на боці громади з приводу оцінки Керченської кризи та введення воєнного стану.

Ось побіжно його основні тези.

Необхідність введення воєнного стану існувала з 20 лютого 2014 року, коли розпочалася агресія Росії проти України. Ця необхідність існувала навіть після квітня 2016 року, коли відбувся контрреволюційний переворот в Парламенті України, адже все ще існувала довіра до того, що хай навіть олігархічний консенсус, але він же патріотичний, він же на боці свого народу у війні.

Необхідність введення воєнного стану зникає приблизно восени 2017 року, коли український народ в своїй більшості зрозумів, що ця влада воювати з Росією не буде, а буде займатися лише олігархічним здирництвом, корупцією та посиленням олігархічної диктатури.

Передвиборна ситуація 2018-го року засвідчила дуже низький рейтинг Президента України. Стало зрозумілим, що ніякі політологічні схеми не дозволяють цей рейтинг підняти. Тому залишився лише один вихід – через провокацію поставити Україну на межу повномасштабної війни, щоб ввести воєнний стан.

Провокація української влади та спричинена нею Керченська криза 25-го листопада 2018-го року мала саме такий задум – здійснити провокативні дії, достатні для загострення російсько-українського конфлікту, але недостатні для ведення повномасштабної війни. Саме тому наші морські судна були захоплені без спротиву наших екіпажів, саме тому наша авіація не підтримала їх, саме тому Україна не завдала удару у відповідь.

В цьому розумінні є експертний консенсус на боці громади. Звичайно ж, на боці влади, експертний консенсус виглядає інакше – в усьому винна Росія, ми лише обороняємося, і оскільки ситуація загострилася з вини Росії (не Україна її загострила), то потрібен воєнний стан. Власне такі різні позиції проявляють основу експертної війни інтерпретацій, якими нам тепер багато часу будуть виносити мізки на телебаченні.

Отже воєнний стан тепер стане основною проблемою експертного обговорення. Але тут постійно потрібно розрізняти – внутрішньополітичний процес в Україні на фоні війни з Росією і завдання української війни як цивілізаційної сутички між Росією та Україною.

З внутрішньополітичної точки зору, введенням владою воєнного стану досягається декілька політичних цілей: 1) відтягування, а в ідеалі і відміна виборів; 2) нейтралізація опозиції (якщо вона за воєнний стан, то потрапляє у залежність від влади, якщо проти – зрадники); 3) і найголовніше – знищення останньої демократії в Україні, коли олігархічна диктатура вже матиме воєнний характер – нарешті ми інституціоналізуємо хунту.

Визначення Клаузевіца війни як продовження політики іншими засобами вже давно застаріло. Бо війни виграють саме ті, хто більш глибоко, більш трансформаційно та більш перспективно розуміє війну як цивілізаційний процес.

Тобто оцінювати ефективність воєнного стану потрібно лише у процесі дійсної війни і винятково лише на цивілізаційному рівні.

Отже, які кроки мали би відбутися, якщо би воєнний стан справді планувався би для інтересів України?

Тут існує велике поле експертного консенсусу, яке згенерувало цілий набір умов.

1. Оголошення Україною війни Росії на території Донецької та Луганської областей, Криму та в акваторії Азовського моря. Зокрема це означає негайне ураження ракетами всіх російських кораблів в Азовському морі, ураження ракетами Керченського мосту.

2. Початок активних бойових дій за звільнення окупованих Донецької та Луганських областей.

3. Підготовка до відвоювання Криму.

Для цього необхідно наступне:

1) Чіткий заклик української влади до українців та до міжнародної спільноти – ми будемо воювати. Відтак переведення міжнародно-правових дій та дипломатії з основного процесу в підпорядкований дійсній війні процес.

2) Переведення української економіки в мобілізаційний режим. За найменший саботаж на економічних підприємствах покарання за законами воєнного часу.

3) Конфіскація усіх олігархічних прибутків для війни, в тому числі схованих в офшорах. Заклик до всіх фінансових структур допомогти Україні у репатріації виведених олігархами та крупним бізнесом коштів.

4) Зміна структури держбюджету – до половини усіх коштів з бюджету має іти на війну.

5) Всезагальна мобілізація – усі українці, хто може тримати зброю, мають воювати.

6) Мобілізація усіх політичних, економічних, соціальних та культурних ресурсів України для війни.

7) Розрив з Росією дипломатичних відносин.

8) Закриття російсько-українських кордонів.

9) Зміна керівництва ЗСУ, насичення його людьми, які довели свої професійні здібності у війні та мають високу підтримку серед офіцерів та солдат.

10) Арешт та конфіскація всього російського бізнесу на території України.

11) Арешт всіх явних російських агентів на території України.

12) Закупівля усіх ресурсів для війни в тому числі на гроші від міжнародних структур аж до кредитів та боргів з введенням громадських наглядових рад щодо використання цих коштів лише на війну на основі відкритої конкуренції без преференцій.

13) Всі збройні українські компанії мають працювати лише на фронт.

14) Закриття усіх телеканалів, які не лише працюють в російському порядку денному (як от Інтер), а просто навіть пропагують примирення-капітуляцію (як от "News One", "112 Україна").

15) В той же час припинення будь-якої розмежовуючої громаду пропаганди, зокрема націоналістичної та комуно-соціалістичної. Нам потрібна багаторівнева республіканська єдність Великої України. Нам потрібно за всяку ціну втримати Південь України, зокрема Одесу.

16) Як ніколи раніше, нам потрібен натуралізований Суспільний Договір, бо інакше Велику Україну нам не втримати, не відвоювати, не створити.

Цинізм ситуації полягає у тому, що воєнний стан намагається ввести не просто влада з нульовим рейтингом (корупція, згортання реформ, олігархічне здирництво), а така влада, яку саму підозрюють у співпраці з ворогом, у бізнес-інтересах в країні ворога і яка при цьому своїх опонентів звинувачує у зраді та співпраці з Кремлем.

Тому війни як такої, скоріш за все, не буде. А буде гра у війну української влади проти опозиції, проти громади, проти всього українського народу, зрештою проти всієї Великої України.

Тут Майдан не допоможе. Серед війни не до Майданів. Як тільки буде введено воєнний стан, потрібно буде діяти за законами воєнного часу. Тобто воєнний стан – це палиця з двома кінцями. Адже на війні жоден зрадник не убезпечений, який би високий пост він не займав.

В будь-якому разі, військова диктатура невідворотна. Прощай, демократія!

Поделиться​​ новостью:


- У ВЛАСТИ — СИНДРОМ СМЕРТЕЛЬНОГО БОЛЬНОГО
- Шановне панство, мне часто жалуются что я по-хамски оскорбляю аж целый народ Украины - блогер
- Я против Томаса? Нет. Я за независимость Украины, в том числе ее церквей. Что же мне не нравится?..
- У Порошенко много достижений. На 3 Черчилля хватит
- Юрий Касьянов: Порошенко построил в Украине после Майдана русский мир с украинским лицом
- 10 фактов о предстоятеле новой Церкви
- Без объединения. Пять главных выводов после собора новой церкви
- Константинопольский патриархат назвал день предоставления томоса Украине
- «Народ Украины никогда не забудет»: Юлия Тимошенко поздравила Филарета с победой
- Михаил Чаплыга: ИТОГИ подведем. ТОМАС
21:12Ноябрь, 26 2018 704

► РЕЗОНАНС
сегодня
за неделю