Сергій Дацюк ВИЙТИ ЗА МЕЖІ

Сергій Дацюк ВИЙТИ ЗА МЕЖІ

В політиці потрібна готовність до ризику розробки та втілення інакшого, бо те, що є, чи навіть інше в тому ж ряду не працює і не працюватиме

Ми в циклічному часі. І розірвати порочне коло практично неможливо. Особливо якщо телебачення день за днем занурює нас у минуле як архаїку та подовжене теперішнє, яке, здається, ніколи не скінчиться: вічна війна, вічна зрада, вічний "томос", вічна корупція, вічне здирництво олігархів, вічні сутички влади з народом, вічні вибори.

Важко і практично неможливо жити без позитивних устремлінь. Але ці позитивні устремління не формуються з циклічного часу, бо ходіння по колу не породжують позитивної енергетики.

Ось вже три рази поспіль я та мої колеги – Бебешко, Нікітін, Чудновський – провели "Бесіди про людство".

Цікаво, що в той же день, коли ми робили третю бесіду про людство, в Римі відбувся Римський клуб, щодо якого депутат Ігор Луценко сформулював цікаву настанову – "перестати бути інтелектуальною провінцією".

Задам провокаційне запитання – що наближає нас до того, щоб перестати бути інтелектуальною провінцією більше: засідання Римського клубу в Римі чи бесіди про людство в Києві?

Інтелектуальною провінцією можна перестати бути лише тоді, коли перестаєш орієнтуватися на метрополію, яке б ім'я вона в цей час не мала, і сам робиш з провінції метрополію через власні надлишкові зусилля мислення.

З формальної точки зору це зрозуміло: ставити перші та останні запитання, виходити за змістовні межі наявного, генерувати нові уявлення, нові ідеї, нові бачення цілого, зрештою придумувати інакше, яке би було цікавим, осмисленим та перспективним.

Але це все формальні речі, на які зазвичай багато хто з інтелектуалів претендує. Водночас є проблеми епохи, які завжди радикальні і здатні заскочити всіх зненацька.

Така епохальна річ сьогодні це постановка проблеми людства – не як проблеми сукупності усіх людей, а як проблеми трансцендентної цілісності. Інакше кажучи, в якому мисленні, в якій мові, в якому дискурсі, в яких ідеях, з якими початками та установками і в яких уявленнях про ціле ми можемо говорити про людство. Саме ці надскладні питання щодо людства породжують надскладне мислення.

Людство є бесіда сутностей про суть, початки якої є трансцендентними (несоціальними), установки якої на інакше з'являються на межі між суспільством та трансцендентним змістом, засновки якої є трансцендентальними (поєднують трансцендентне та іманентно-соціальне), орієнтації якої є діяльними, межі якої є досяжними і здоланними в інтелектуальних надзусиллях.

Всередині людства не буде сингулярності – бо сингулярність це соціальне, дуже соціальне. Трансформація людства – у віртуальності, за рахунок штучного інтелекту, в Позасвіті інших вимірів чи навіть через зміну матеріального тілесного субстрату – нічого не змінить у бесіді сутностей про суть, хіба лишень ім'я цілісності "людство" стане якимось іншим.

Чи можливо так ставити питання в ситуації війни, контрреволюції, корупції та небезпеки, що нависла над Україною? Однозначно так, тому що лише самовизначення України в контексті людства дає їй шанс вирішити свої проблеми на більш складному рівні мислення.

Чи буде так поставлене питання популярним? Однозначно ні, тому що телебачення та політика для широких мас продукують прості відповіді на складні питання і тим самим підтримують засадничу інтелектофобію в Україні.

Отже ще до того, як перестати бути інтелектуальною провінцією, нам потрібно перестати бути інтелектофобами. А це означає зрозуміти дуже просту річ: хто не формує власний інтелектуалізм, змушений буде послуговуватись чужим.

Вирішення проблем світу сьогодні вчергове за історію людства знаходиться поза політикою, оскільки світові кризи завжди виводять вирішення таких проблем за межі політики.

Адже і раніше були різні способи вивести мислення за межі конкретних уявлень – мистецтво, міф, релігія, наука, всілякі духовні нерелігійні практики – всі хвилі проривів у цих сферах виникали саме в періоди світових криз.

Сьогодні інтелектуальна політика в Україні спричинилася до розробки Суспільного Договору. Але проблеми та перепони, з якими стикнулася ця розробка, показує нашу засадничу і серйозну ваду – інтелектофобію політиків та широкого кола громади, які дуже агресивно сприймають нові ідеї.

В ситуації інтелектофобії навіть інтелектуальна політика, яка просувається мікрогрупами в певних об'єднавчих діях в Україні, хоча і може бути підтриманою широким колом інтелектуалів, поки що не може бути простором формування надлишкового за складністю мислення.

Отже перший виклик, який приймають "Бесіди про людство", це виклик інтелектофобії в Україні і в світі. Не існує іншого способу подолати інтелектофобію, як лише відокремити інтелектуальне змістовне поле надлишкового мислення від інтелектофобів та їхнього приземленого мислення.

Тобто подолати інтелектофобію можна лише створивши такий плацдарм надлишкових зусиль мислення, куди би інтелектофоби за рівнем свого мислення в принципі проникати не могли, в бік якого вони могли би лише сичати та плювати, але ані слина та ані звуки їхнього сичання туди би не долітали. Тому в коментарях до наших бесід хейтери ігноруються, хайпери толеруються, а змістовні рухи вітаються.

Інтелектуалізм формується та діє лише за власними правилами, він уникає: диктату популярності, контакту з інтелектофобією, орієнтації на зрозуміле та нове-інноваційне. Інтелектуалізм прямо і відкрито орієнтується на інакше-іноваційне і слугує опертям інтелектуальної політики.

Є різні способи формулювання цього підходу до творення інтелектуалізму в Україні: "високо піднести інтелектуальну планку", "тримати позицію інтелектуалізму не дивлячись ні на що", "полетіти в космос" чи "відірватися від землі". Усі вони в якійсь мірі є справедливими.

Нас з колегами буває називають космонавтами (від грецького "κόσμος" – космос, порядок, краса і грецього "ναῦς" – човен), говорять, що ми "полетіли в космос", в розумінні не буквального польоту на ракеті, а в розуміння заняття такої позиції, яка відірвана від конкретних змістів, тобто "відірвана від землі".

Було би правильно з соціальної позиції нас називати "антропонавтами" тобто тими, хто плаває в змісті людства, намагаючись відриватися в надлишковому мисленні від зацикленого сьогодення. Але це теж неточна назва.

Другий виклик "Бесід про людство", тобто виклик "відриву від землі", я та мої колеги постійно долаємо способом чергового поєднання різних позицій. У нас в офісі є дві дошки: одна трансцендентна дошка для початків та установок, змістів інакшого та схем співвіднесення всього цього, а інша – для соціальних моделей та теоретичних викладок щодо стратегій. Просунувшись на одній дошці, ми обов'язково намагаємося просунутися на іншій дошці.

Тобто тут наш підхід такий – формувати надскладне мислення в надлишкових зусиллях щодо вирішення межових для епохи проблем та застосовувати це мислення в соціальності для творення нових моделей майбутнього та нових соціальних стратегій. Щоб виникали стратегії, повинні бути нові моделі майбутнього, а для них мають бути нові початки та установки, що перетворюються на нові засновки та орієнтації.

Відтак стратегічні інститути більше не є позицією, де формуються найбільш масштабні змісти. Стратегування стає просунутою, але жорстко методологізованою і доволі операціональною інтелектуальною діяльністю. Справді складне і потужне майбутнє виникає на рівні початків та установок, а також бачення нової цілісності, що вже потім породжує безліч моделей, які трансформуються в ті чи інші спільні стратегії.

Людство – іноваційна цілісність. Початки його трансцендентні, але імен не мають. Робоча установка – на інакше, яке всередині себе не розрізняється і теж важко віднаходиться чи конструюється. Межі долаються, перш за все, в мисленні – як межі об'єктивної науки, межі знаного, межі зрозумілого і т.д. Межі також долаються в соціальності – як межі держав, межі планети, межі актуальності і т.д.

Неможливо домовитися в суспільстві і укласти Суспільний Договір, якщо інтелектуали потурають інтелектофобам, коли вони не мають зразків надлишкових мислительних зусиль, коли вони самі не можуть домовитися на рівні складного мислення, коли вони змушені ходити на телебачення і демонструвати псевдоінтелектуальні банальності.

Тобто зрештою третій виклик "Бесід про людство", це виклик безнадії та безпросвітності в Україні та в світі, виклик циклічного часу та вічної нудьги. Цей виклик долається шляхом "риття криниці для спраглих" і створення шансів на нові смисли та нові позитивні перспективи в середовищі мікрогруп, які мислять майбутнім.

Зрештою на фронтоні будівлі людства має бути написано: "лише для спраглих". І в цьому сенсі "Бесіди про людство" саме для тих, хто спраглий.

І просто по-доброму прошу тих, кого влаштовують політичні ток-шоу на українському телебаченні, не дивіться відео цих бесід, не коментуйте, не зліться, не трольте, бережіть свої нерви. Немотивована агресія псує здоров'я і зменшує тривалість життя. Ми достатньо дорослі, щоб реагувати на всілякі дурниці. Тим більше це жодним чином не переконає нас припинити наші бесіди.

Якщо ж з позиції людства говорити в соціальному плані, то вихід за межі це всезагальна установка та бажане устремління вийти з нинішньої ситуації, де межі розуміються в усіх наявних контекстах соціальності.

В наявних змістовних межах у України немає шансів на позитивне майбутнє. Нам всім потрібно вийти за наявні змістовні межі. І перш за все, це потрібно зробити інтелектуалам. Але це також стосується і політиків.

Перший президент незалежної України завершив своє правління з дуже низьким рейтингом. Другий Президент під кінець правління взагалі наразився на протестні акції та революцію. Третій завершив своє правління фактично з нульовим рейтингом. Четвертий взагалі втік з країни на тлі другої революції. П'ятий завершує своє правління з дуже низьким рейтингом.

Зрозуміло, що ми маємо дуже низьку якість еліти. Але ми маємо ще і інтелектуальну безпорадність та страх ризикованих інновацій у всіх цих лідерів.

Зрештою потрібно брати на себе виклики набагато більші та ширші, ніж виклик України, лише тоді з'являється шанс щось вдіяти з Україною.

В політиці потрібна готовність до ризику розробки та втілення інакшого, бо те, що є, чи навіть інше в тому ж ряду не працює і не працюватиме.

Вийти за межі в соціальному контексті – це не політика інновацій, в сенсі це не політика іншого і навіть не політика нового. Вийти за межі це політика інакшого, це інакша політика.

Сергій Дацюк

Поделиться​​ новостью:


- Андрей Капустин: Пора решиться на отважный шаг, и наконец, создать Министерство коррупции Украины
- Импотентствующие власти сверху донизу)... А почему?
- А.Кочетков: Правящие сволочи воруют исключительно ради укрепления независимости и суверенитета
- Миха Чаплыга: Артур. Жму руку. Так ип@нуть башкой в штангу могут только настоящие солдаты Порошенко...
- Лиза Богуцкая: А чего Волохом-то возмущаться? Что-то не нравится?... Ничё! Повоняем и заткнемся
- Они уедут жить в Лондон. Как окружение Порошенко готовит себе "запасной аэродром" в столице Британии
- Лиза Богуцкая: Люмпен-шоу - "Последний майдан 18.11.18". Это была дешевая СБУшная провокация
- Взращенная Порошенко и Ко тотальная коррупция опускает украинцев в нищету — эксперт
- Украине нужен спец-дурдом закрытого типа под названием «Холуятник» им.Петра Порошенко
- ЕВОЛЮЦІЯ НЕМОЖЛИВА РЕВОЛЮЦІЯ
17:15Октябрь, 19 2018 292

► РЕЗОНАНС
сегодня
за неделю