Сергій Дацюк: АГЕНТИ ЗМІН

Сергій Дацюк: АГЕНТИ ЗМІН

Революція та війна перестали бути джерелами необхідних змін. До цього призвели дві речі – контрреволюція та звичка до війни...

В Україні потрібні зміни, але агентів змін дуже мало. Більше того, основні джерела змін в Україні заблоковано.

Революція та війна перестали бути джерелами необхідних змін. До цього призвели дві речі – контрреволюція та звичка до війни, яка долається не воюванням, а торгами за мир.

Продовження революції це продовження принципових змін, які не завжди є радикальними і швидкими, але завжди мають бути глибокими і сутнісними. Радикальні зміни, як було вже проаналізовано, не є ефективними. Але і фейкові чи навіть спотворені зміни взагалі не є прийнятними.

2018-2019 це час громадського самовизначення в ситуації контрреволюції. Відносно легко визначатися в революції – там, як правило дві сторони: Майдан і Анти-Майдан. Важко визначатися в контрреволюції: там вже немає Майданів, та й взагалі незрозуміло, хто все ще за Майдан, хто ні, а хто ніколи і не був "за", просто прикидався. Отже визначення найближчого часу буде проходити через самовизначення громадян як агентів змін.

Основні орієнтації громади, що пов'язані зі змінами

Нинішня контрреволюція проявляється не стільки в тому, хто має політичну владу, а в тому, в який спосіб формується повсякденний суспільно-політичний дискурс. Якщо цей дискурс формується на основі наявних суспільних уявлень з наміром їх зберегти, законсервувати, спрямувавши на повсякчасні офіційні реакції на ті чи інші події, то такий дискурс не може породжувати ніякого громадського активізму. Це – реакційний, охоронний, захисний дискурс.

Потрібно серйозно піддати сумніву деякі інструменти роботи з суспільною думкою. Як тепер уже помітно, ЗМІ і зокрема телебачення неадекватно працюють з суспільною думкою з моменту контрреволюції в квітні 2016-го року. Вони намагаються її вибірково відображати чи просто використовувати, але зовсім не прагнуть її стимулювати в напрямку орієнтації на зміни.

ЗМІ займаються пропагандою фейкових змін від влади та каналізацією нечасто принципової критики експертів. Більшість ЗМІ не є агентами змін – в цьому їх проблема.

Телебачення переводить публічну комунікацію у малозмістовні та дрібні за змістом скандали, основне завдання яких – уникати осмислення, блокувати рефлексію, приховувати перспективу або зображати її як хорошу навіть без жодних зусиль. Відтак правлячий клас громаду ні до чого не закликає, окрім як до підтримки тих чи інших політиків та їх партій.

Отже всяка політика, яка не потребує громадської активності, яка в післяреволюційній ситуації не потребує надзусиль та зосередження на тих чи інших пріоритетах, є політика брехлива, малозмістовна, кланова, олігархічна, корупційна. Влада, яка боїться громадської активності, не може бути спрямована на принципові, позитивні та осмислені зміни в країні.

Громадське самовизначення не є власне визначенням політичним. Розумію, що таке важко сприйняти. Бо як же так? Ніби ж дуже важливим є, хто буде Президентом і які політичні сили зайдуть в Раду.

Нині політики перестали бути монопольними агентами змін. Політику в Україні в найближчий час буде визначати саме громадське самовизначення, а не навпаки. Тобто не політика буде визначати громаду – для цього вона замало творча та конструктивна.

Отже перший критерій, що визначатиме успішну політику – це те, наскільки вона потребує громадської активності. Лише благородні речі потребують громадської підтримки. Решта речей робляться приховано, і від них, навпаки, увагу громади потрібно відвертати.

Гіршим за відсутність змін є навіть не фейкові зміни, бо такі з часом можна розпізнати. Найгіршим є спотворені зміни, тобто зміни, які виглядають як зміни, але через спрямування їх не на публічні благородні цілі, ситуацію погіршують, а не покращують.

Простий приклад. Не дивлячись на так звану медичну реформу в 2017 році, за 2017 рік Україна отримала найнижчу оцінку в сфері охорони здоров'я, починаючи з 2006 року. Оскільки рейтинг базувався на опитуваннях українських громадян, можна сказати, що саме українські громадяни виказали повну недовіру до цієї так званої реформи.

Другий критерій можна описати як парадокс "банальності зла". Війна з торгами за мир, олігархізація, корупція – є зло за назвою чи вказуванням банальне, але складне і мало зрозуміле для подолання. Більше того, знаходяться такі адвокати Диявола, які іноді навіть розповідають, що торги на за мир, олігархи та корупція є приховане благо, якого ми просто не розуміємо.

Отже другий критерій визначення громади це самовизначення по відношенню до того, якою ціною можна отримати мир, як швидко і якою ціною можна подолати олігархізацію та корупцію в Україні. Тобто це критерій подолання банального зла – війни, олігархів, корупції.

Третій критерій пов'язаний з довірою. Будь-хто з політиків може заявити, що він бореться з війною, олігархами та корупцією. Але дуже небагатьом політикам можна в цьому довіряти. І довіра тут пов'язана не з тим, що політик може говорити, а з тим, що політик реально робить.

Чи може бути недовіра до дій компенсована в суспільній свідомості масовою кампанією у ЗМІ, спрямованою на те, щоб люди більше довіряли владі? Раніше такі спроби спрацьовували. Зараз з'явилися альтернативні канали комунікації – блоги та соціальні мережі, які дуже часто дезавуюють кампанії ЗМІ.

Вочевидь атака на блогерів та тролінг смислових комунікацій в соціальних мережах буде неуникненним компонентом масової пропаганди та агітації у ЗМІ. Тут буде розгорнута основна війна в найближчому майбутньому.

Четвертий критерій пов'язаний з інноватизацією. Тобто громада піде за тим, хто зможе запропонувати прості та зрозумілі інновації, які насправді потребуватимуть складних форм своєї реалізації. Тут потрібна інноваційна просвіта і та інноватизація суспільної думки.

Щодо цього критерію нам не зможуть допомогти традиційні соціологічні опитування, які фіксують лише наявний стан суспільної думки. Інноватизація суспільної думки пов'язана з більш складними соціологічними та політологічними інструментами.

Цей критерій пов'язаний з дуже важливим протиріччям – для зміни ситуації в Україні потрібні не просто реформи, а інновації. Водночас інновації наштовхуються на консервативне мислення громади. Щоб провести будь-який інноваційний підхід, його зміст потрібно сегментувати щодо кожної цільової групи. З інструментальної точки зору, це може зробити лише влада, в руках у якої ЗМІ. Але влада водночас не зацікавлена в інноваціях. Інші політичні сили як агенти змін можуть проводити інноваційні підходи лише через середовища альтернативної комунікації.

І щодо цього стають можливими дві основні стратегії самовизначення громади.

Політична стратегія фейкових змін, псевдозмін, малих змін, непринципових змін або змін, до яких можна пристосуватися і нічого суттєвого не міняти. Ця стратегія зазвичай називається модернізацією чи реформами. Ця стратегія зберігає правлячий клас у майже незміненому вигляді, зберігає олігархів, зберігає корупцію, зберігає війну.

Громадська стратегія інноваційних змін, принципових змін, які є глибинними та суттєвими. Ця стратегія називається власне революцією (не Майданом, який власне протест чи бунт як можливість початку революції). Ця стратегія суттєво реструктурує правлячий клас, руйнує олігархію як монополію та політичний вплив, руйнує корупцію та завершує війну з позитивною перспективою.

Агенти змін та їх діяльність

Хто власне є агентами інноваційних змін?

Такими агентами є рефлексивні мікрогрупи зі стратегічними компетенціями, що здатні генерувати мікростратегії, локальні стратегії та технологічні стратегії і вибудовувати з них нову ситуацію багатомодельної України, що включає можливість комунікувати та співпрацювати з усіма агентами впливу, що мають мономодельні уявлення (націоналісти, комуно-соціалісти, анархісти, футуропрогресисти і т.д.)

Отже є дві різні групи типів активності: агенти змін (багатомодельні мікростратегії та локальні стратегії, які підлягають реалізації) і агенти впливу (мономодельні метастратегії, які в дійсності неможливо реалізувати). Агенти змін намагаються відновити джерела змін – перейти від контрреволюції до революції (не плутати з Майданом), повернути воювання у війні (мілітаризація економіки та відвойовування території).

Україна як країна Фронтиру вочевидь не може мати однієї великої метастратегії, як це вважають представники будь-якого мономодельного метастратегічного підходу. Країна Фронтиру в принципі не може бути мономодельною і не може успішно здійснити будь-яку метастратегію.

Контрреволюція в Україні привела до того, що влада перестала бути агентом змін (стала агентом консервації). При цьому всіх решту агентів змін вона маргіналізувала, а з агентами впливу вона заключила принаймні два консенсуси – Галицький консенсус та Донецький консенсус.

В принципі, з точки зору технології нічого неадекватного в цих консенсусах немає. Проблема цих консенсусів у тому, що вони є угодами з владою як агентом консервації. Тобто агенти впливу заключили угоду на консервацію, а не на зміни.

Мономодельні метастратегії агентів впливу є не тільки жорстко ідеологізовані, вони ще й жорстко регіоналізовані. Тобто одна мономодельна метастратегія в Україні диктується Заходом, а інша мономодельна метастратегія диктується Росією. Мономодельні метастратегії власне українського походження є надто примітивними (з невеликим набором критеріїв), щоб вони могли їм протистояти. Відтак існує небезпека розколу в Україні.

Мікростратегії це власне той підхід, який поки що не дуже успішно, але хоч якось може здійснюватись в Україні, як це показує досвід 2014-2017 років. Причому програми типу "50 реформ" – це брехня та окозамилювання. А от 3-5 реформ, а якщо вони вдало рухаються, то ще 3-5 – це реально на наступних 3-5 років.

Окрім того, потрібні ще й локальні стратегії – стратегія щодо окупованого Донбасу, стратегія щодо анексованого Криму, стратегії щодо локальних криміналізованих (видобутком бурштину, контрабандою і т.д.) територій країни, стратегії щодо міст та щодо окремих технопарків та агропросторів.

Технопарки та агропростори – окремі чисто технологічні мікростратегії, які теж потрібні. Якщо концепція технопарків розроблена на Заході, то концепцію агропросторів (агроанклавів, агроексклавів) доведеться розробляти окремо.

Технологічні стратегії – "український електромобіль", "автономний транспорт як послуга", "базовий дохід", "менше-8-годинний робочий день", "блокчейн", "легальна криптовалюта", "роботизація" – це будуть маркери інноваційного підходу в політичних програмах.

Кожна мікростратегія, кожна локальна стратегія і кожна технологічна стратегія потребуватиме двох напрямків її соціалізації – позиціонування щодо різних соціальних груп та зацікавлення різних агентів впливу як носіїв мономодельних метастратегій.

Мета такого складного моделювання полягає у тому, що ми маємо досягти ситуації, коли влада не є носієм жодної ідеології (жодної мономодельної метастратегії). Час ідеологій вичерпався. Лише архаїчні уявлення можна проводити через ідеології.

Ідеології побудовані на системних ідеях і породжують метастратегії. Мікростратегії, локальні стратегії та технологічні стартегії побудовані на мислительних установках, мотиваційних настановах та естетичних орієнтаціях. Відтак не ідеологічні групи (партії), а групи агентів змін через різні конкурентні моделі матимуть успіх у найближчому майбутньому.

Звідки беруться мікрогрупи як агенти змін?

Зазвичай такі мікрогрупи виникають як альтернативні до наявних політичних партій групи, клуби, рухи, осередки. Вони можуть потрапляти в орбіти тих чи інших політичних партій, але не повинні ними асимілюватися, бо в такому разі втрачається їх мотивація та змістовна незалежність.

Не потрібно також плутати квазі-організованості, які призначені для агентів консервації чи для агентів впливу, з власне агентами змін. Наприклад, "національні дружини", про які зараз іде стільки дискусій, це аж ніяк не є агенти змін, бо вони не декларують жодних змін – лише консервативний охоронний дискурс.

Важливим процесом для існування таких мікрогруп як агентів змін є змістовна конкуренція в процесі комунікації. Водночас українські ЗМІ, зокрема телебачення, не можуть забезпечити такої комунікації. Тому тут можливі міжклубні зустрічі та комунікація через блоги та соціальні мережі.

Перетворення політичних партій на агентів інноваційних змін є завданням надскладним. Політичним партіям його потрібно окремо заявляти та вирішувати.

Може так статися, що саме описані громадські мікрогрупи будуть найбільш активними агентами змін, які зможуть водночас забезпечити зміни та втримати-відновити цілісність України.

Агенти змін живуть в активній громаді. Їх потрібно роздивитися, підтримати, дати їм можливість для реалізації.

Сергій Дацюк


Поделиться​​ новостью:

- СЕРГІЙ СТЕРНЕНКО: Я обрав єдиний прийнятний варіант — не помирати. І це, мабуть, моя «провина»
- Лиза Богуцкая: Пипец. Приплыли. Этот мерзавец собирается нас мариновать еще 5 лет
- Юрій Дерев'янко: Список 64 депутатів, які підписали подання про ініціювання питання про усунення президента Порошенка з поста в порядку імпічменту
- Юлія Тимошенко: Хай буде як в нудній Європі!
- ИТОГИ четырёх лет правления президента, - Гольдарб
11:31Февраль, 06 2018 321

___________________________________________________________________________

► РЕЗОНАНС
сегодня
за неделю