Сергій Дацюк: Як шукати правду?

Сергій Дацюк: Як шукати правду?

Як знайти правду в сучасному світі?

Ви здивуєтеся, але завжди, скільки пам'ятає себе людство, правда не була загальнодоступна. Правда завжди була прихована. Те, що на поверхні, завжди банальність або брехня. Правда завжди потребує певних зусиль. В складні та кризові часи правда потребує надзусиль.

Своя правда

Якщо правда завжди є прихованою, то одразу ж постає питання, як її знайти. В попередній роботі "Структури довіри" я спробував сформулювати визначення правди як бачення фактів, смислів та перспектив з установкою на рівновагу, обов'язково враховуючи позицію слабких, упосліджених та знедолених.

Виникає питання – а є правда багатих, сильних, щасливих?

Відповідь проста – немає, бо вона їм непотрібна. Якщо раптом правда стає потрібна багатому, то значить він слабкий чи нещасний. Якщо раптом правда стає потрібна сильному, то значить або він збіднів, або втрапив у нещастя. Якщо раптом правда потрібна стала щасливому, то значить він піддає сумніву своє щастя. Ніхто просто так правди не шукає, вона пов'язана з дуже великими зусиллями, а люди звикли економити зусилля.

Людям, які перебувають у стані психічної та соціальної рівноваги, звичайно ж не потрібен пошук рівноваги. Лише ті, хто безпосередньо в живому житті, гостро та емоційно, переживають нерівновагу як несправедливість, потребують правди і готові докласти до цього зусиль.

І хто каже, що правда непотрібна, – бреше, бо в житті може бути по-всякому.

Найпростіша і найперша правда – своя правда. Це така правда, яка народжується з відмежування від тих, хто на думку правдошукачів створює нерівновагу і винен в їх поганому стані.

Своя правда це правда для своїх. Ці свої – завжди ті, хто готовий вдовольнитися одразу зрозумілою правдою. Своя правда завжди проста. Така своя правда створює комунікативний комфорт та ілюзію безпеки для своїх.

Своя правда є – у дітей (правда дітей), у жінок (фемінізм), у гомосексуалів та інших секс-меншин (права секс-меншин), у афро-американців (чорна правда), у білих расистів (біла правда), у націоналістів (національна правда), у комуністів (класова правда) і навіть у глобалістів (правда всесвітнього ринку і прав людини), у будь-яких інших свійних груп.

Як можна побачити, своя правда є там, де є свої і чужі. Ще недавно глобалісти могли претендувати на солідарну правду, але як тільки з'явилися антиглобалісти, одразу ж їх правда стала своєю супроти чужих.

У чому ж небезпека своєї правди? Сама по собі своя правда не дуже небезпечна як всяка обмеженість чи спрощення не є небезпечними, допоки не потрапляєш у складні ситуації. "Своя правда" стає небезпечною, коли зустрічає "чужу правду", виявляється нездатною розпізнати її як іншу правду, і починає з нею війну.

Небезпека полягає якраз в тому, що обидві сторони зі своєю правдою не мають здатності до рефлексії, а значить не можуть зрозуміти свою обмеженість. Тобто обидві сторони готові знищити одна одну, але не навчитися розуміти правду один одного. Небезпека полягає якраз у тому, що воюють дві обмежені свої правди – воюють бездумно, нерефлексивно, безперспективно.

Добре, коли є якийсь критерій, щоб досягнути миру (наприклад, повернення довоєнного статус-кво). Але коли обидві сторони намагаються змінити світ, тоді якась правда має підкоритися іншій, хоча може і не так і не настільки, як це вважалось спочатку. Такі конфлікти призводять до того, що спочатку перемагає одна своя правда, потім всім світом обмежену правду-переможницю долають за рахунок більш універсальної своєї правди, а потім приходить ще більш універсальніша правда.

Отже своя правда завжди спрямована на конфлікт з іншими своїми правдами. Своя правда в такому конфлікті має лише дві стратегії – домінування або тимчасовий компроміс. І та, і інша стратегії теж є примітивними, але більшість людей вдовольняється ними протягом всього свого життя.

Одним з компромісів між різними своїми правдами є торг та корупція. Може здатися, що корупція це і є специфічний спосіб довіри – така собі квазі-довіра. Але в корупційній системі немає ні правди, ні довіри. Там кидають і брешуть, бо правди немає ні за тим, хто дає, ні за тим, хто бере хабарі. Люди, що відмовилися від встановлення складних правил співжиття, прирікають себе на взаємний обман. Корупційна рівновага неможлива, бо там, де є хитрий і дурний, де є сильний та слабкий, де кожен хоче обманути іншого, довіра неможлива.

Правда це не баланс, це установка на рівновагу, яка реалізується через компенсаторний дисбаланс на позиції слабкого проти сильного. Навіть простої правди зазвичай мало, тому що дискурс сильних завжди офіційно домінує, а позиція слабких потребує незбалансовано переважаючого захисту слабких в контрдискурсі. Крім того, правда принципово не містить компромісу. Неможливий компроміс сильного зі слабким, тому що це завжди компроміс по правилах сильного. Правда річ принципова, консенсусна, безкомпромісна.

Піднятися над своєю правдою це виклик, на який здатні дуже мало людей. Більшість людей вдовольняються своєю правдою. Але коли своєї правди раптом перестає вистачати, починають шукати інші свої правди – одну, другу, третю. І лише коли бачать обмеженість кожної своєї правди, буває, деякі впадають у відчай.

Але той, хто каже в такій ситуації, що правди немає, – бреше.

Більшість в усвідомленні обмеженості своїх правд доходять до думки, що правда непроста, правда не буває своєю, вона буває складна і всіхня. Така складна всіхня правда є не просто солідарна, вона пов'язана з виходом за межі повсякденності та очевидності.

Що ж тоді установка на рівновагу в правді? Це установка на рівновагу на більш високому рівні, ніж рівновага фактів чи рівновага компромісу інтересів. Справжня рівновага правди це, як мінімум, рівновага смислова. Тобто смисл влаштований так, що він ускладнюється з часом. І актуальні прості смисли завжди породжують свої правди, які з часом обезсмислюються.

Слабкий може скільки завгодно говорити про свою просту правду, але його слова нічого не коштують. Сильний, навпаки, може спокійно брехати і більшість на це закриватиме очі. Лише більш складна правда – на рівні смислу та перспективи – дає можливість сильному та слабкому говорити на рівних.

Пошук смислової правди це пошук складного смислу, який не просто включає більшість простих смислів (як от виживання, влада, гроші, секс, комфорт, групування). Пошук складного смислу потребує змінювати мислення, змінювати мотивації, змінювати емоційне сприйняття комфорту.

Найвища рівновага правди це рівновага перспективи майбутнього, яке принципово не схоже на теперішнє, містить розрив з теперішнім і обов'язково породжує футурошок у своєму сприйнятті. Якщо футурошоку нема, то ми маємо справу з подовженим теперішнім, а не з майбутнім. Пошук перспективи майбутнього пов'язаний не просто зі зміною світобачення, але також і зі зміною екзистенції, тобто з готовністю до того, що повсякденність буде інакшою, незрозумілою, невпізнаваною.

Недавно блог Павла Казаріна змусив мене поставити просте питання: чи були правдиві мотиви українців, коли вони голосували за незалежність України в 1991 році? Я й тоді це відчував і зараз вважаю, що ці мотиви були лукавими. Помилка української еліти того часу полягала в тому, що вони намагалися побудувати Україну на своїй правді.

А от ви згадайте! Головна теза, яку просувала тоді незалежницька українська еліта – Україна в СРСР найбагатша країна, якщо ми від'єднаємося від СРСР, то будемо самі споживати своє багатство і ні з якою республікою не ділитися. Тобто незалежність ми хотіли як свою правду. І що? Чи незалежні ми зараз в тій же території, що дісталась нам від СРСР? Чи так само багата Україна, як в часи СРСР? Ото ж бо й воно.

Тут виникає важливе питання – чи має право правлячий клас (чи навіть еліта) на маніпуляцію аж до брехні? Хто просто каже "так", – лукавить.

Правлячий клас має право на маніпуляцію та навіть брехню лише в тому разі, коли здатен потім не просто зізнатися в цьому, а виправити це більш благородними діями, включаючи власні жертви життям.

Давайте подивимося зараз. Навіть у ситуації війни український правлячий клас не продемонстрував інших мотивацій, ніж нажива, здирництво та мародерство. Навіть навколо війни цей правлячий клас почав міжнародні торги частинами суверенітету країни, що відомі як "мінські домовленості". І навіть щодо мінських домовленостей в законах та на телебаченні – знову маніпуляція та брехня. Причому кров'ю за всю цю брехню знову розплачується не правлячий клас, а прості українці.

Погана перспектива такого лукавого підходу в тому, що всяка своя правда неминуче наштовхується на іншу свою правду (чужу правду), яка може виявитися сильнішою. Побудувати щось дійсно вартісне можна лише на основі солідарної правди, правди для всіх, правди над усіма.

І допоки не буде принесена сакральна жертва за брехню правлячого класу самим правлячим класом, допоки за свою правду не понесуть покарання ті, хто цю свою правду просуває, солідарної правди не буде.

Коли кажуть, що має бути лише "своя правда" – брешуть. Правда єднає, а не роз'єднує. Правда більше творить, ніж руйнує. Своєї правди замало для всіх, має бути всіхня правда.

Правда у Лесі Українки

Час ускладнюється – ускладнюється і правда.

Шевченкове "У своїй хаті своя правда, і сила, і воля" має бути переосмислене як занадто просте для складних часів. Відмежувальна "своя правда" добре працювала, допоки українці не відмежувалися. Після відмежування "своєї правди" стало замало.

Ось Леся Українка розуміє правду вже набагато складніше. Леся Українка розглядає правду на один рефлексивний рівень вище, описуючи вже не "свою правду" "кожної хати" Шевченка, а узагальнену правду праведників та пророків, зокрема таких, як Шевченко. Тобто вона осмислює вже правду, яка базується на смислах та перспективах майбутнього.

Мало зустрічав людей, які наблизилися до розуміння оцього відомого місця з "Касандри" Лесі Українки.

Що є правда, питає Леся – те, що ми прозріваємо, чи те, що ми творимо.

"... Гелен

Що правда? Що неправда? Ту брехню,

що справдиться, всі правдою зовуть.

Одного разу раб мені збрехав,

що мій фіал украдено, бо просто

не хтілося йому шукать фіала,

а поки лінувався раб, то й справді

фіал було украдено. Де правда

була тут, де брехня? Тоненька смужка

брехню від правди ділить у минулім,

але в прийдешньому нема вже й смужки.

Кассандра

Коли хто каже те, в що й сам не вірить,

то се неправда явна.

Гелен

А як скаже,

хоч в добрій вірі, тільки помилившись,

не до ладу, то се вже буде правда?

Кассандра

А як же ти, Гелене, одрізняєш

брехню від правди?

Гелен

Та ніяк. Я просто

даю їм спокій.

Кассандра

Як же ти віщуєш?

Що кажеш людям?

Гелен

Те, що треба, сестро,

те, що корисно або що почесно.

Кассандра

Невже ніколи ти того не бачиш,

що буде, неминуче, невблаганне?

Невже тобі не каже в серці голос:

"Так буде, так! так буде, не інакше!"

Гелен

По щирості сказавши, – ні, ніколи.

Кассандра

То нам порозумітись дуже тяжко.

Але скажи, як можеш ти прилюдно

казати: "Бог мені відкрив... я бачив...

я голос чув таємний", – коли то

неправда все?

Гелен

Знов правда і неправда!

Лишім оці слова, нема в них глузду.

Ти думаєш, що правда родить мову?

Я думаю, що мова родить правду.

А чим же нам таку назвати правду,

що родиться з брехні? Чи ти ніколи

не бачила такого народження?

Я бачив безліч разів. Слово плідне

і більше родить, ніж земля-прамати.

Кассандра

Але ти сам сказав: "Роблю, що треба,

і що корисно, що почесно". Нащо ж

потрібно удавати віщуна?

Хіба корисно то, хіба почесно?

...

Гелен

Побачимо! Се правда, що на полі

воюють не лідійці й не ахейці,

а ти і я. Одвагою керує

Гелен, а розпачем Кассандра править..."

Кассандра – пророчиця. вона вірить у Долю, темну і страшну богиню, сліпу, невблаганну, що не знає ні жалю, ні ласки.

Бачення Гелена, старшого брата Кассандри, віщуна і жреця, формулюється як критичне бачення позиції Кассандри:

"...Боги в тім винні, що дали тобі

Пізнати правду, сили ж не дали,

Щоб керувати правдою. Ти бачиш

І склавши руки або заломивши,

Стоїш безвладна перед тим привиддям

Страшної правди..." (сц. 6-а).

Відтак концепція Лесі Українки фактично є передконструктивістським розумінням правди. Інакше кажучи, у Лесі правда сконструйована. Леся показує нам два бачення – концепт Кассандри (катастрофічне пасивне негативне бачення) і концепт Гелена (дієве позитивне бачення).

Твір побудований так, що концепт Гелена здається більш аргументованим – "Слово плідне і родить більше, ніж земля-прамати". Тобто лише той, хто конструює правду по відношенню до позитивної перспективи, породжує більш адекватну правду. Причому Леся вказує на те, що позитивний зміст правди генерує відвагу, а негативний – розпач. Окрім того, Леся також вказує на те, що праведники мають велике значення – "на полі воюють не лідійці й не ахейці, А ти і я.".

Людям важко відрізнити праведних пророків від лжепророків. Їх різницю лише серцем можна відчути.

Не все, що правда в минулому чи теперішньому, буде правдою в майбутньому, особливо якщо воно не здатне народити новий смисл та нову перспективу.

Правда націлена на складне бачення перспективи, де важливі не стільки факти, скільки інновації.

Отже коли кажуть під час кризи правду старими словами, – брешуть.

Що таке складна правда, чи варто за неї боротися?

Деякі коментатори договорилися до того, що не олігархи винні у нинішній ситуації, а експерти, які не дали нещасним людям нових смислів та перспектив.

Причому під новими смислами та перспективами вони розуміють лише прості істини, які чомусь не спрацьовують. Складні тексти вони при цьому відмовляються читати – "многа букафф". Неможливо побачити смисл, якщо шукати прості смисли. Неможливо побачити перспективу, якщо шукати просту перспективу.

Проста правда потрібна для початку як своя правда. Але самої лише своєї чи простої правди не достатньо – потрібно копати глибше, дивитися далі, підніматися вище.

Для правди потрібна складна істина. Але для складної істини потрібно набагато більше, ніж велика кількість своїх правд, – складне мислення, бачення інакшого та спроба зазирнути у майбутнє.

Що таке постправда? Цю проблему сьогодні ставлять у Європі у зв'язку з гібридною російською інформаційною агресією. Постправда це результат нашого невміння бачити безліч своїх правд.

Направду ніякої постправди нема. Є складна правда, яка народжується сьогодні в інтерактивних соціальних мережах з досвідом їх учасників щодо тролінгу та інших засобів протидії неправді сильних світу цього. А телебачення все частіше складно бреше.

Сучасна правда вже не активна навіть, як у Лесі Українки, а інтерактивна.

Коли кажуть, що "правда проста", – брешуть на користь своєї правди. Тобто в світі складної правди – брехня також складна.

В цьому сенсі сучасну складну брехню доволі важко розпізнати. Іноді дивишся – виступає людина проти фактологічної брехні і ніби добре робить, а насправді просуває спрощені смисли та спрощену перспективу.

Сучасна брехня може виступати не тільки як старе недобре лжесвідчення – хибний порядок денний, який нас змушують обговорювати; факти, що викликають сильні емоції і дозволяють приховати менш помітні і більш важливі факти; різні штучні комбінації фактів, які підштовхують до брехливих фактологічних висновків. Це все способи зведення набору фактів до якої-небудь своєї чи навіть декількох своїх правд чи простого лукавства (напівправди).

Сьогодні заповіді "не лжесвідчи" вже недостатньо. Сьогодні потрібні заповіді супроти смислової брехні та брехні про перспективу.

Смислова брехня (смислодеструкція). Руйнування осмисленості як такої (обезсмислення), руйнування чи обмеження певного смислу (смислоблокування), підміна одного смислу на інший (смислова маніпуляція), створення хибного смислу (псевдосенс) спрощення смислу (смислова симпліфікація). Люди, що руйнують осмисленість як таку чи певний (певні) смисл (смисли), називаються смислодеструктори.

Брехня щодо перспективи (регресорство). Руйнування позитивної перспективи (пронегація), генерування страху щодо майбутнього (футурофобія), підміна однієї перспективи на іншу (проманіпуляція), руйнування певної перспективи (продеструкція), створення спрощеної перспективи (просимпліфікація), створення хибної перспективи (псевдоперспектива). Люди, що руйнують перспективність як таку і певну перспективу, називаються регресори.

У світі складної правди проблемною є не стільки фактологічна брехня, яку люди навчилися дуже добре розпізнавати, проблемними є якраз інші види брехні та напівправди – "своя правда", "смислодеструкція" та "регресорство". І якщо уважно подивитися, то більшість ЗМІ частіше за все поширюють якусь одну "свою правду" та генерують смислодеструкцію і регресорство.

Зовсім недавно доводилося чути по телебаченню одне заклинання – "правда не шкодить". У світі складної правди багато видів правди можуть шкодити – "чужа правда", "спрощена смислова правда", "спрощена правда перспективи". Навіть "своя правда" може шкодити, якщо її нав'язувати цілому суспільству і агресивно протистояти "чужим правдам".

Коли кажуть, що "правда не шкодить", – брешуть. Світ складної правди творить ситуації, коли будь-яка проста та маніпулятивна правда шкодить.

Отже заповідь "не лжесвідчи" має бути доповнена заповідями, принаймні для журналістів та публічних осіб, – не руйнуй смисл та перспективу.

Як же бути, коли ця нова заповідь порушується, коли офіційний дискурс, особливо на монологічному телебаченні, породжує брехливі смисли і брехливі перспективи? Як бути, коли смисл та перспективу руйнують ті, хто створювати все це повинен?

Воювати з таким дискурсом, чи вважати, що нехай з тієї брехні народиться правда?

Але правда сама по собі в ситуації домінування брехні не народжується.

Правда може народитися, коли в ситуації масової брехні створювати острівки складної правди в іншому комунікативному середовищі – наприклад, в клубах, соціальних мережах, серед живого спілкування мікрогруп (волонтери, проектні інноваційні групи і т.д.). Тобто це війна за більш складний, ніж офіційний, дискурс – дискурс правди майбутнього.

Наявний дискурс володіє нами навіть тоді, коли ми розуміємо всю його умовність. Наявний дискурс перестає володіти нами, коли ми створюємо інакший, більш складний дискурс, який поглинає наявний хоча б всередині нас, а потім – і в більш ширшому колі мікрогруп, де може вільно почуватися складна правда.

Можна просто ігнорувати наявний дискурс. Можна натякати. Можна недоговорювати. Можна використовувати метафори. Але все це з установкою на складні відповіді на прості питання.

Всі ці підходи є обмеженими. Але саме вони породжують головну якість свободи мислення – сумнів у загальноприйнятих простих сутностях та оцінках і можливість вибору складного розуміння замість простого.

Дискурсивну війну за складну правду в ситуації обмеженого впливу на публічний дискурс варто вести, хоч це й війна за свідомість небагатьох.

Не кожен готовий сприйняти складну правду. Але за складну правду варто боротися.

Коли кажуть, що складна правда непотрібна, – брешуть.

Складна правда створює рівновагу на більш універсальному рівні, ніж попередній рівень. І саме це дає можливість вийти з кризи.

Правда не є якесь знання, яке, один раз дізнавшись, можна потім завжди використовувати. Світ постійно ускладнюється, і правда постійно стає складнішою. Відтак правда змінюється щодня, щогодини і щохвилини, якщо ми мислимо та діємо інтенсивно. Правда взагалі є не знання, а мислительна установка на рівновагу, яка реалізується спочатку всередині нас і лише потім назовні.

Хоч правда починається всередині нас, вона існує не лише для нас, а іноді і зовсім не для нас, коли світу для рівноваги потрібна наша жертва.

Тому для тих, хто не тільки шукає, але і творить правду, вона більша, вища і триваліша за них самих.

Сергій Дацюк


Поделиться​​ новостью:

- Саакашвили: «Я очень скоро вернусь! Может принесу Пётру Алексеевичу передачку в тюрьму, в память о былых студенческих годах, я не злопамятный»
- Настоящий особый путь на самом деле у нас в Украине
- Восставшие Закарпатья обратились к украинцам
- Революция! Против Порошенко восстало Закарпатье
- «Чого сидите по своїх хатах! Що ви вичікуєте? Я вас закликаю, прокиньтеся ви! — Артем Семеніхін міський голова Конотопу (ВІДЕО)
13:14Январь, 25 2018 663

___________________________________________________________________________

► РЕЗОНАНС
сегодня
за неделю