Після гойдалок результатів соціологічних досліджень рейтингів кандидатів у президенти України, коли почергово піднімалися на першу позицію та опускалися з неї показники Ю. Тимошенко і В.Зеленського, у свідомості людей з`явилися сумніви щодо їх точності та достовірності. Далі стали відомі маніпулятивні правки замовником показників, отриманих в ході опитувань громадян соціалогічними службами (як наприклад, службою «Социс»). Думаю, що ці ручні зміни вносилися членом штабу П.Порошенка в інтересах останнього і В.Зеленського, як метод усунення Ю.Тимошенко. Цей епізод ставить під сумнів буквально усі дані різних підрядних соцслужб: вони відображають не стан уподобань і незадоволень потенційних виборців, а ступінь виконання завдань, які поставлені перед соціологами політичними партнерами. Останні оплачують такі «дослідження», а тому вони, як бачимо, диктують, які результати треба отримати. Соціологічні бюро, починаючи з цього моменту, на жаль, перестали бути об`єктивними дослідниками передвиборчого процесу, яким можна довіряти. Бо ми ж не можемо перевірити таку «соціологію», ми довіряли службам на слово, а тепер вони зганьбили себе і суспільство вправі відмовитися від їх послуг. Ще один факт. Події навколо крадіжки в київському кафе величезної суми (більше 100 тис. дол.), отриманої керівником однієї із маловідомих соціологічних служб від замовника, заставляють говорити, що сума оплати цих послуг сьогодні залежить не від якості і трудомісткості роботи, а від заслуг перед тим, хто оплачує «музику». Що дає мені право робити подібний висновок? –
По-перше, у таких опитуваннях охоплюється надто мала сукупність людей: як правило, біля 2 тис. опитаних, які, на думку, соціологів представляють, як мінімум, 30 млн. виборців, тобто вони охоплюють лише 0,0066 % (!) від їх числа. При цьому дослідники впевнені, що такі виборки репрезентативні. І нас ще запевняють, що при такому соціо-представництві українського електорату ступінь помилки (статистичної похибки) не перевищує 2,2 %(!). Чи можна з цим погодитися? Свідомо відповідаю: Ні! Така вірогідність може бути при однорідній генеральній сукупності – однорідності нашого населення – за віком, за соціальним положенням, за умовами життя, за етнічним походженням, за пріоритетами зовнішньої політики, за рівнем освіти, рівнем урбанізації населених пунктів тощо. Наприклад, коли треба виміряти якусь схильність хлопчиків-школярів певної школи. Структура населення за наведеними ознаками – неоднорідна і це обумовлює різне ставлення виборців до кандидатів, що балотуються. Якщо вибіркова сукупність (склад опитанних) не відповідає структурі генеральної сукупності (всього дорослого населення країни, що має право голосу), то рівень статистичної похибки значно зростає. По заслуговуючим увагу оцінкам спеціалістів, в даному випадку така похибка дорівнює не 2, а 6-8 %. А це означає, що два кандидати з, наприклад, 6 та 12 % довіри фактично мають однаковий рейтинг. Щоб досягти рівня 2 % похибки, треба збільшити вибірку до 40-50 тис. опитаних і створити більш точний їх масив, який би відповідав структурі суспільства. Але тоді витрати на дослідження дійсно будуть великі. Хто їх погодиться фінансувати? Учасники виборчих перегонів не будуть, бо їх цікавить потрібний результат. Це могла б зробити держава, але не за цього президента. Отже, у випадках звуженого опитування, яке має місце в Україні, є велике неспівпадіння соціологічних показників з реальними настроями виборців. Зробимо висновок, що не можна довіряти опитуванням з вибірковою сукупністю менше 30 тис. чол., і якщо вони проводяться тою чи іншою приватною фірмою. 
По-друге, люди відмовляються щиро відповідати на питання про прихильність до того чи іншого кандидата-нечинного президента, бо бояться реального або уявного переслідування. Особливо це характерно для невеликих населених пунктів. Частина «відмовників», за оцінками соціологів, досягає половини від числа опитанних. Тому для отримання достовірних результатів потрібно додатково дослідити структуру сукупності відмовників – яка частка серед них того чи іншого кандидата. На мій погляд, викривлення рейтингів кандидатів через дію даного фактора треба оцінити на рівні до третини значень рейтингів. 
По-третє, мережі соціологічних служб не охоплюють сільських і селищних населених пунктів, бо неможливо фізично опитати людей у приблизно 14 000 таких пунктів по країні. Відхилення рейтингів кандидатів через неврахування голосів сільського населення треба оцінити, на мій погляд, у 10-12 %.
По-четверте, деякі соціологічні служби можуть клястися, що їх розрахунки об`єктивні, проте при цьому вони використовують хибні методології опитування з орієнтованими відповідями; не можуть також бути визнані достовірними опитування, які проводяться за допомогою стаціонарного телефонного зв`язку. Більша половина громадян відмовляється відповідати таким чином, бо при цьому фіксується адреса особи. Тим паче не мають жодного соціологічного значення фрагментарні опитування суспільної думки на сайтах соціальних мереж і телевізійних каналів. Такі опитування лише дають інформацію про орієнтацію відповідної групи користувачів чи глядачів.
По-п`яте, соціологічні опитування, за рідким виключенням, не враховують відсоткової частки тих виборців, які повідомили про свою прихильність до певного кандидата але не прийматимуть участь у президентському голосуванні. Відомо, що на вибори приходить не більше 70 % тих, хто має право голосувати. Але частка таких пасивних виборців у кожного кандидата – різна. Отже треба додатково досліджувати у кожного з них таку частку і коригувати результати опитування на відповідний відсоток. 
Зрозуміло, що ці обставини дуже розхитують точність розрахунків соціологічних рейтингів. Окрім того, як було сказано вище, має місце маніпулювання цифрами для спотворення об`єктивних показників. Не варто дивуватися, що ці прогнозні розрахунки на кожних виборах суттєво відхиляються від фактичних результатів голосування. На моїй пам`яті, такі відхилення кожного разу у різних кандидатів складають від 10 до 25-30 % від даних соціологічних прогнозів напередодні виборів. Тобто, можна сказати, що соціологічні рейтинги є дуже приблизними. На них не можна спиратися як на точні і повністю достовірні. Треба давати оцінку ймовірним відхиленням у певних діапазонах. Також треба розуміти, що в сьогоднішніх умовах розповсюдження недостовірних і викривлених даних соцопитувань є засобом психологічного тиску на виборців з метою похитнути їх віру у того чи іншого кандидата і таким чином послабити позиції опонентів, як це, зокрема, робиться з рейтингом Юлії Тимошенко.
Спробую дати свої уточнення, виходячи з викладених п`яти пунктів, що впливають на помилковість та суб`єктивність соціологічних розрахунків. Так, сьогоднішні рейтинги першої трійки, які декларуються різними соціологічними інститутами у межах приблизно 14-26 % голосів, треба скорегувати таким чином: Порошенко може отримати від 10 до 16% голосів; Тимошенко – від 19 до 26; Зеленський – від 17 до 24%. Для більш точних прогнозів треба проводити додаткові дослідження, про які було сказано вище. Проте головний висновок можна зробити з усією впевненістю: вибирати свого кандидата треба свідомо та по совісті; не звертати особливої уваги на соціологів, які заробляють собі на життя і не володіють усією повнотою інформації; не ухилятися від голосування і самим обирати своє майбутнє!

В.Лановий

- Война с Россией уже давно идет на территории США и ЕС
- Когда Украина, наконец-то, ощутит американскую помощь?
- Обещания вселяют надежду: когда Украина получит истребители F-16
- Потери российских оккупантов в наступлении и ресурс на перспективу
- Пропагандонство: три парадигмы путинского телевидения
- Где грань: две ключевые способности генеративного ИИ
- Четыре крупных банка Китая перестали принимать юани из России