поддержать  -  

Загрузка...

 

Український "Гефест"... Будні артелеристів...

Український "Гефест"... Будні артелеристів...

Коли у кількох сотнях метрів від вас падає снаряд, випущений з самохідної артилерійської установки, здається, що почався невеликий землетрус.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Коли у кількох сотнях метрів від вас падає снаряд, випущений з самохідної артилерійської установки, здається, що почався невеликий землетрус. Коли одночасно стріляє батарея з шести машин, ти вже впевнений, що землетрус справжній. Боги війни трусять землю та наводять жах на ворога, і, одночасно, вміють залишатись людьми.

Штаб самохідного гаубичного дивізіону здивував мене абсолютною, мало не лікарняною чистотою. Дощ та хляпа, які панували назовні, дивним чином не давалися взнаки у старому, побудованому ще за царської Росії приміщенні. Такими ж чистими та усміхненими були «боги війни».

На Олімпі

Замполіт Володимир з позивним «Шпана», швидко перезнайомив мене з артилеристами. Я привітався зі своїм земляком Володимиром, який до війни був селищним головою одного з сіл Львівської області, львів’янином Андрієм, який з неймовірним терпінням клеїв військові карти, і чарівним старшим солдатом взводу управління – Іриною.

Комдива ще не було на місці. Він саме повертався з відпустки і цього вечора мав прибути у розташування дивізіону.

На місці був начальник штаба, пан Микола. Усміхнений та великий, він відразу посадив мене за стіл та почав розпитувати, як справи в піхоти.

Він знав, що піхотинцям під Мар’їнкою та Красногорівкою дістається, та хотів почути подробиці. Я почав розповідати, і усмішка з лиця Миколая зникла.

– Нам би тільки наказ отримати. Ми б по ним дорожнім катком пройшлися. Нам би тільки наказ…Ти піхоті скажи, хай не переживають. Якщо почнеться великий наступ, ми їх прикриємо. Позиції та цілі в нас визначені. Ми швидко будемо на місці. Скажи, їм не довго без нас треба буде протриматись.

– «Шпана» познайомив мене з трьома старшими прапорщиками, які воювали у перший рік війни. Ярослав, В’ячеслав та Андрій розповіли мені, як дивізіон воював у секторі «А» та під Луганськом, як у складі батальйону «Колос» брав Савур-Могилу, як старшина 5-ї батареї лісами виводив людей з Іловайського котла. Самохідна артилерія тоді ще 51-ї бригади допомагала 93-й бригаді брати Піски.

Вже в цьому – 2015-му році, дивізіон три місяці успішно воював у секторі «М» під Маріуполем.

Окремої згадки заслуговує мій гід, замполіт «Шпана». Його сутність та зовнішність абсолютно не відповідають позивному. Пан Володимир – надзвичайно інтелігентна людина. У минулому кадровий військовий, він вчився у Симферопольському військовому училищі, потім служив на Байконурі. Тоді там будувалась стартова площадка для «Бурана». В його арсеналі було багато надзвичайно цікавих оповідей про звичаї місцевого населення регіону, захоплюючих військових історій.

Володимир – старша людина, його життя не було легким. Коли йому прийшла повістка, не роздумуючи пішов захищати країну. Вважаю, це заслуговує на повагу.

Кадровий і командир дивізіону – Олександр. Його приїзду чекали не зі страхом, як зазвичай чекають начальство. Коли Олександр увійшов, йому щиро зраділи.

Громи та блискавки

Попри те, що штаб самохідного артдивізіону розташований в тилу, артилеристи не нехтують власною безпекою. Територія патрулюється, навколо штабу облаштовано укриття та вогневі точки, а неподалік – висока будівля, де розташований загін протиповітряної оборони. Я не мав можливості побути у дивізіоні довше двох днів, а тому, вирішив відвідати протиповітряну оборону цього ж вечора.

Незважаючи на пізній час, прийняли мене дуже сердечно. Продемонстрували приготовлені до бою ПЗРК, нагодували тортом, який приготували самі.

– А що за привід для торта? Чийсь день народження? – запитав я.

– Ні, – відповів «Анкета», – просто захотілось свята.

– Свято було б, якби ми у наступ пішли! – промовив «Шабля». – Там піхота за нас всіх віддувається. Арта б вдарила, а ми б її прикрили.

Я сильно скучив за кондитерськими виробами, тому зжер два куски торту, та відправився спати. Зранку ми з замполітом збирались виїхати на батареї.

Посмішка смерті

Перша батарея заховалась у невеликому лісочку. Нас радісно зустріла вівчарка Єва, яка відразу принесла патичок, говорячи очима: «Кидай, будемо гратись!».

Відмовити Єві було неможливо. Патик полетів у кущі, і в мене з’явилося кілька хвилин, щоб поспілкуватись з самохідниками.

Командує підрозділом молодий офіцер, якому нещодавно виповнилося 22 роки. За освітою командир – програміст, отож навіть думки не мав, що скоро командуватиме грізнима сомоходками.

Переважна більшість бійців підрозділу теж мобілізовані. Можливо, тому вони прикрасили свої машини у тематиці, далекій від військової.

На самоходках не намальовано хижих звірів, вони не мають грізних назв. На першій машині, яку я побачив, – емблема «Динамо», тому що її екіпаж вболіває за цей футбольний клуб. На ствол другої машини надягнений чохол зі смайликом. Дивлячись на нього, я тоді подумав, що своїм САУшка посміхається лагідно, а для ворогів – це посмішка смерті.

 

 

 

 

Гуска на броні

Командир другої батареї та старший офіцер батареї теж молоді інтелігентні люди, з вищою освітою. Не знаю, як самохідникам це вдається… Ліс, дощ і… ідеальний порядок в таборі. Друга батарея взагалі складається з дуже оригінальних людей. Наприклад, на стойці намету я помітив кілька палок ковбаси і сніжинки з фольги.

– Готуєтесь до Нового року? – пожартував я.

– Та тут така історія… – розповів комбат, – один з наших приїхав з відпустки, привіз дев’ять палок ковбаси та шоколадки «Світоч». Ми, щоб ковбасу миші не з’їли, повісили її на стойку. І так: з’їмо палку ковбаси та шоколадку, з фольги від шоколадки вирізаємо сніжинку і замість ковбаси вішаємо. Люди з того жартують, в них настрій хороший, і у наметі гарніше.

А ще на батареї живе гуска – Василина Степанівна. Купили її маленьким каченям, ще під Маріуполем. Але гуска виявилася такою компанійською, що різати її ні в кого рука не піднялась. Василині Степанівні зробили спеціальну клітку, яку закріпили на броні, і вона, як повноправний член підрозділу, маршем прибула під Донецьк.

Артилеристи жартують: «Може, наша гуска якось врятує нас, як колись Рим».

Живуть на батареї і два пса – Сепар та Борзий, але Василина Степанівна беззаперечна фаворитка.

А ще батарея знаменита через прекрасного повара Василя. Василь справжній віртуоз баняка та пательні. На інших батареях вже порушували питання, щоб він працював по тижню у кожному підрозділі, але друга батарея з обуренням відкидає всі ці підозрілі пропозиції. Відпустиш, потім назад не допросишся.

Три Ольги

Коли ми прибули на третю батарею, артилеристи якраз збирались прогрівати машини, і погодились трошки покатати мене на броні. Коли самохідка стартонула, я мало не вилетів з люка. Нічого не скажеш, достойна колісниця в бога війни.

Машину, на якій мене катали, звали Ольга. Командира екіпажу вдома чекають дружина Ольга і донечка Ольга, і свою гармату він назвав на їх честь.

А ще у третій батареї служить батько героя АТО. Його син Олександр воює вже другий рік, нагороджений трьома медалями. У 2014 році вертоліт, у якому летів Олександр, збили сепаратисти, але він дивом залишився живим.

– Ви про мене не пишіть, – скромно казав не менш героїчний батько. – Про сина напишіть. Він заслужив.

Насправді згадки у статі заслужили всі військовослужбовці батареї.

І веселий молдаванин, якого друзі жартівливо називають «Мей», «Снайпер», «Зьома», «Кривбас», а, зрештою, і всі бійці дивізіону. Якби не строга, прямо таки безпрецедентна військова секретність, я б міг викласти у статті величезну кількість ратних подвигів, та цікавих життєвих історій. Країна повинна знати своїх героїв. І коли закінчиться війна, я обов’язково повернусь до цієї теми. Це потрібно не мені і не їм, це потрібно нашим дітям, які згодом прочитають про цю війну у підручниках з історії.

 

 

Лейтенант Влад Якушев,
начальник прес-служби 14-ї окремої
механізованої бригади ОК «Захід»,


Поделиться​​ новостью:
Декабрь, 17 2015 103

► РЕЗОНАНС
сегодня
за неделю