ВАСИЛЬ БАЗІВ: ЛЮДИ НЕ БОГИ, - ВОНИ НЕ ПРОСТЯТЬ ! Порошенко и Брежнєв !

ВАСИЛЬ БАЗІВ: ЛЮДИ НЕ БОГИ, - ВОНИ НЕ ПРОСТЯТЬ ! Порошенко и Брежнєв !

У радянські часи на кухнях ми, молоді журналісти, часом зав"язували дискусію - хто із начальства вірить у комунізм? Я стояв на тому, що Брежнєв точно не вірить, а єдиний у політбюро, хто вірить, - то, напевно, Суслов+

Петро Олексійович Порошенко дуже схожий зовні на молодого Леоніда Ілліча Брежнєва, якого перший раз побачив Сталін, коли той був на посаді першого секретаря цека компартії Молдавії, і сказав "Какой красивый молдаванин».

Наш президент - як відомо, етнічний не молдаванин, хоча і народився у Молдові, але я так бачу, що на Брежнєва він стає схожим не тільки зовні.

Останній його спіч-послання надто вже нагадує доповіді на з"їзді КПРС, хоча треба віддати належне, - читання Леоніду Іллічу, хворобливу артикуляцію якого лікувала сама Ванга, давалося дуже важко. В той час, коли Петро Олексійович продекламував свій спіч доволі хвацько.

Залишається тільки не риторично запитати - чи вірить він у свої реформи так само, як Брежнєв "вірив" у комунізм, чи справді ступінь катастрофічної для нього неадекватності спонукає нашого "молдаванина" вірити у ту локшину, яку він нам начіпляє на вуха. 
Колись там невдовзі чи ще скорше, коли Петро Олексійович перестане бути президентом, він невблаганно буде запитувати самого себе - який такий юда засунув його у паралельну, ірраціональну дійсність, що неодмінно приводить політика до катастрофи. Я думаю, що тоді у його, уже в силу трагічних обставин, адекватній уяві винирне - серед інших архаровців - і зловіща тінь того, хто вишкрябує на стіні історичної приреченості такі послання.
Власне, а послання то кому? Якщо просто спіч - то це просто так, потрясання повітрям. А у послання має бути адресат? 
За законами жанру ним має бути народ. Йому верховний вождь шле свій палкий привіт. Ясна річ, що першим ділом народ той у тому посланні шукає себе самого? Де я, громадянин і народ? Що зі мною діється? Чому я живу нині найбідніше за усі часи існування усіх нині сущих поколінь, найповажніше з яких пам"ятає ще омряну ковбасу часів Брежнєва? Що зі мною далі буде і з дітьми моїми?
Якось так, що нема у посланні народу. Випав із контексту. Я уже писав про те, що нинішній режим сприймає територію, якою заволодів, як таку, на якій не живуть люди. 
Двійник нинішнього "молодого обличчя" Брежнєв хоча б називав цифри зростання добробуту трудящих, за які буде боротися партія. А тут тобі - ні цифр, ні планів, ні програм. Нема народу. 
Під лупою шукаю ключове слово нинішньої української дійсності - бідність. Юда написав, а Петро Олексійович прочитав наступну абракадабру: "Ми всі разом, і кожен по-своєму (?), відчуваємо нашу відповідальність перед українським народом...за невідкладні завдання із підвищення рівня життя і боротьби із бідністю".
Як тобі, народе, відповідальність за невідкладні завдання із підвищення? Зігріває народну душу озвучена у такий поетичний спосіб турбота до такого градуса, що рука тягнеться до маузера.
Леоніду Іллічу було легше, - у нього опозиції не було, бо була єдина, конституційно закріплена у шостій статті, керівна і спрямовуюча сила. Петру Олексійовичу важче, бо БПП, на жаль для нього, - не КПРС, бо у нього опозиція є, голос якої поруч із його паралельною дійсністю змальовує дійсність реальну.
З моменту Дні незалежності так склалося, що відбувається неоголошена дуель двох речників історії, які викладають дві її версії: версія Порошенка, яка не відповідає дійсності, і версія Тимошенко, яка відповідає дійсності. В той же день, коли Петро Олексійович рапортував про грандіозні успіхи у "невідкладних завданнях із підвищення рівня", Юлія Володимирівна у телеспілкуванні із народом заповнила прогалину послання - розповідала про народ, якого гарант пропустив повз увагу у спічі і якого " в упор" не помічає у країні, якою оволодів "Рошен". Про народ, який вимирає на рівні із Лесото, де тривалість життя не досягає й 40 років.
Петру Олексійовичу у пориві месійної неадекватності дали прочитати слова вмираючого на Хресті Ісуса: "Боже, прости їм, бо не відають, що коять". Нехай це богохульство, коли слова Спасителя вкладають у спіч диякону московського патріархату, залишиться на чорній совісті затуманілого спічрайтера. 
Але диякон той мав на увазі нас, коли говорив, що ми не відаємо, що коїмо, коли кажемо правду про його геноцид, коли кажемо вголос, що влада перетворює политу кров"ю від рук дикого московського окупанта страждальну і непереможну Україну у випалену землю, яку він хоче скупити за безцінь, що власне, й стало єдиним і головним посланням усім нам, мервим, живим і ненародженим на цій, нашій, а не їхній, землі. 
Люди - не боги, прості смертні надто грішні, - вони не прощають розпинателів.

 

 

Василь Базів


Поделиться​​ новостью:

- Украина готова предоставить «зеленый коридор» для эвакуации российских войск из Приднестроыья
- У Порошенко большие проблемы на Западе, а в Украине - «широкий антипорошенковский фронт»
- Коррупционеры упираются: Рада снова не смогла включить в повестку дня Антикоррупционный суд
- Адвокаты и Россошанского, и Ноздровской не верят в версию следствия о том, что Россошанский убийца
- Это должна знать вся страна! Отныне в Украине появился официальный узурпатор власти – Сыроид
Сентябрь, 10 2016 792

► РЕЗОНАНС
сегодня
за неделю