Візовий режим з Росією присипали землею - Марина Ставнійчук

Візовий режим з Росією присипали землею - Марина Ставнійчук

Минулий тиждень відзначився демонстрацією мистецтва політичного бізнесу. Це, щоб було зрозуміло, технологія "розторговувати" деякі незручні питання+

Минулий тиждень відзначився демонстрацією мистецтва політичного бізнесу. Це, щоб було зрозуміло, технологія "розторговувати" деякі незручні питання. Те, як чергову спробу запровадити візовий режим з РФ, "вибили" авральною постановкою теми продовження мораторію на продаж землі – яскраве підтвердження думки авторів "Візиту до Мінотавра" братів Вайнерів: "Якщо за людиною біжить собака – треба кинути їй кістку".

Кістка у вигляді мораторію на продаж землі цього разу була кинута в бік як провладного спікера парламенту Андрія Парубія, так і опозиційного політика – Юлії Тимошенко. Як не дивно, ці діаметрально різні в сенсі ставлення до сучасної влади люди, водночас, за збігом обставин, опинились на шляху #перемог і були філігранно звідти прибрані.

І сьогодні питання полягає лише в тому, чи підпише президент проголосований парламентом закон про мораторій. Спрогнозувати щось важко. Бо свою роль "кістки" земельне питання виконало, запровадження візового режиму зірване, а цікавість до продажу землі нікуди не поділась.

Обидві проблеми дійсно важливі. Обидві потребують ретельного аналізу та законодавчого врегулювання. Але на заваді, як завжди, піар та політична доцільність. В результаті – невизначеність та профанація у обох напрямках.

Три спроби Парубія

Взагалі цю незручну для влади ситуацію спровокував спікер парламенту, який вже вкотре зажадав термінового запровадження візового режиму з РФ. Треба віддати Парубію належне – в цьому питанні він послідовно-наполегливий. Ця його спроба – вже третя.

Вперше віз для росіян Андрій Парубій зажадав, ще будучи Секретарем РНБОУ. 19 березня 2014 року він на брифінгу заявив: "Доручено МЗС України ввести візовий режим з Російською Федерацією". Але уряд його однопартійця Арсенія Яценюка проігнорував цю заяву. Насправді і невідомо, чи була вона підкріплена відповідним Указом президента за підсумками засідання РНБО, бо, знаючи "революційні" методи роботи частини лідерів нинішньої влади, можна припустити, що Парубія на брифінгу, як кажуть, "понесло".

Вдруге питання візового режиму А.Парубій вносив у лютому 2016 року, виступивши автором відповідного законопроекту. До голосування, щоправда, не дійшло.

Між цими двома спробами є велика різниця. Якщо перша була логічною для історичного моменту (активна фаза розгортання російської агресії), то другу пояснити часово-просторовою логікою дуже важко, адже вже йшов "Мінський процес" і загострювати ситуацію такого кшталту ініціативою було просто небезпечно.

І ось – третя спроба. На яку Парубія і фракцію Народного Фронту (очільник якого свого часу "проспав" цю ж ініціативу) начебто спіткав арешт в Москві українського журналіста. Знов-таки з точки зору політичної логіки цей прорив свідомості пояснити важко. Чи то Андрій Парубій вирішив нагадати суспільству про своє існування в якості вже самостійного патріотичного політика? Якщо так – спроба зарахована, можна заспокоїтись до чергового нападу піар-активності.

Про те, що у цьому питанні більше піару, ніж реального бажання, свідчить така спільна риса парубійських "візових" атак, як їхня повна наївність з точки зору механізму реалізації. Можливо, в силу необізнаності, можливо через "революційність" характеру, але всі три рази Андрій Парубій намагався проштовхнути візовий режим як окремий, самостійний акт. В той час, коли він насправді мав би сенс лише у вигляді тактичної частини в системному стратегічному комплексі дій: починаючи від елементарного припинення будь-якого співробітництва із країною-агресором, чіткого визнання воєнного стану, і завершуючи виключними заходами на кшталт розірвання дипломатичних стосунків.

Треба розуміти, що владі, яка за ці роки веде виснажливу АТО, не наважуючись назвати війну війною у міжнародних документах, владі, яка не припиняє співробітництва із РФ, це владне спікерське осіннє загострення аж ніяк непотрібне. При цьому визнати в голос недоцільність введення візового режиму також "не комільфо" – народ цього не зрозуміє.

Безкомпромісні "мораторщики"

Віддамо владним технологам належне: вони філігранно повністю роззброїли спікера, а за компанію ще й частково намагалися обеззброїти опозиційну Юлію Тимошенко. Запропонувавши на голосування "альтернативний" БЮТівському (як подейкують, підготовлений всього за 8 годин до голосування) законопроект про продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель, що в народі називають мораторієм на продаж землі.

Тобто візовий режим присипали землею. Але не повністю. Якось так – кинули пару лопат. Бо очевидно, що з боку влади це є тактичною поступкою. Її гаряче бажання виставити українські землі на продаж нікуди не зникло. Про це свідчить насамперед термін мораторію на продаж землі: при тому, що Тимошенко наполягала у своєму законопроекті на подовження мораторію до 1 січня 2022 року, тобто на п'ять років, автори "восьмигодинного" закону запропонували лише рік!

І, що цікаво – ніяких компромісів! І ніяких завдань щодо стратегування цього вкрай складного питання.

Через рік проблема продажу землі знов актуалізується. І невідомо, чи доведеться владі знов "розторговувати" якесь нагальне питання. Скидається на те, що "народна" влада сподівається кінець-кінцем виставити на продаж українську землю. Ще б пак – 42 млн.га земель сільськогосподарського призначення! За кризовою ціною! Говорити про те, в чиїх руках акумулюються гроші під час кризи, хто на ній, власне, заробляє, зайве. Усім і так відомо. Мораторій вигідно "прибити" тим, хто буде скуповувати за безцінь – це ж зрозуміло.

І треба бути дуже наївним, аби вірити в те, що за наступний рік влада вирішить усі питання, пов'язані з запровадженням та функціонуванням дійсно цивілізованого ринку землі. Плануючи дозволити продаж, вони цього навіть не намагалися зробити. Мабуть, цілком свідомо. Тобто і через рік країна опиниться із такими ж "питаннями":

- За якими правилами здійснюватиметься відчуження сільськогосподарських земель?

- Чи розроблені правові механізми захисту землі, як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави, до чого зобов'язує стаття 14 Конституції України?

- Чи сформований Державний земельний кадастр?

- Чи визначено документально межі всієї кількості земельних ділянок в Україні та забезпечено реалізацію права селянина бодай на землю під хатою і городом?

На всі ці та безліч інших запитання нині є одна відповідь – НІ!

Через рік, знаючи потенціал та бажання сучасної влади, вона намагатиметься запровадити продаж землі за цих же умов, у яких країна знаходилася учора і сьогодні. Це якщо мораторій підпише президент. Вибір у нього важкий. На знятті мораторію, кажуть у владі, наполягають як МВФ так і, вірогідно, деякі представники бізнес-оточення, яким кортить хапнути землі "по-бєспрєдєлу".

Отже, "розторгували"...

Кожного разу хочеться запитати – де тут інтереси людей від простого селянина до сільськогосподарського виробника аж до інтересу сільської територіальної громади, яка має самостійно вирішувати місцеві справи? Зрештою, а де інтерес держави (ні, не тимчасових її очільників), а тієї української держави, одна із ознак якої згідно з теорією держави і права – це власна територія. Це запитання перетворилось на риторичне.

Запитувати, очевидно, чим далі, тим більше немає сенсу.

Марина Ставнійчук


Поделиться​​ новостью:

- Срочное обращение Михаила Саакашвили к Порошенко: беги, барыга, беги! (ВИДЕО)
- КАК СААКАШВИЛИ В МЮНХЕНЕ ОТОБЕДАЛ
- СТЕПАН ХМАРА ПООБІЦЯВ МЕРУ КИЄВА КЛИЧКУ ВІДСТАВКУ ЗА ВИКОНАННЯ ЗЛОЧИННИХ НАКАЗІВ ПОРОШЕНКА І ТРАНСПОРТНИЙ КОЛЛАПС У СТОЛИЦІ
- Лиза Богуцкая: Нас есть будущее. И мы его достойны!
- Капустин Андрей: ТЯЖЕЛА ТЫ, ПОСТУПЬ МУДОЗВОНА
Октябрь, 12 2016 294

___________________________________________________________________________

► РЕЗОНАНС
сегодня
за неделю