Чому Україну від «Будапештського меморандуму» відтягують і штовхають під «мінський договорняк»?

Чому Україну від «Будапештського меморандуму» відтягують і штовхають під «мінський договорняк»?

Мабуть у кожного свідомого українця виникало це запитання

Дивно, мабуть, було б чути як, у наш час, батько пояснює, що його діти мерзнуть лише  тому, що він не в змозі кресалом розпалити дрова у грубці.

  Але, щось схоже ми чуємо коли влада пропонує припинити війну при допомозі Мінських домовленостей.

    Парадокс криється  в тому, що чому ми перейшли до «Мінських домовленостей» коли у України є «Будапештський меморандум» підписаний  5 грудня 1994 року у Будапешті, де чорним по білому написано - …Вітаючи приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держави, що не володіє ядерною зброєю, враховуючи зобов'язання України про видалення всіх ядерних озброєнь з її території у встановлені терміни, відзначаючи зміни у світі в галузі безпеки, у тому числі закінчення «холодної війни», що створили умови для глибоких скорочень ядерних сил, підтверджують наступне:

1. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акта НБСЄ поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України.

2. …підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

3. …підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акта НБСЄ утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином забезпечити собі переваги будь-якого роду. ….

   І так далі….

   Пізніше до Меморандуму приєдналися ще Франція і Китайська Народна Республіка.

  Мабуть не раз за роки війни,  у кожного свідомого українця виникало це запитання – Чому ми маючи такий захист як «Будапештський меморандум»  відмовилися від нього, а зайнялися якимись «договорняками» які не варті нічого. І чому за цей «договорняк» ратує і приймає і ньому участь людина яка від імені України підписувала «Будапештський меморандум» ??? Чому ця людина не хоче вимагати виконання  "Будапештського меморандуму", а тягне нас у якісь хащі?   Чому з перших днів агресії у Криму українська влада не підняла на щит Меморандум та не послала активістів під посольства країн підписантів. Чому наші посли, у цих країнах, не оббивали пороги вищого керівництва цих держав тикаючи їм під  ніс зобов’язання прописані у «Будапештському меморандумі»?

 

    Я читав , що колись  Отто фон Бісмарк  сказав: « Договір з Росією не вартий того паперу на якому він був написаний». І це так, українці у цьому уже не один раз пересвідчились. Але ж чому тоді США і Великобританія не виконали цей договір?  Тоді б під посольствами мали стояти пікети з плакатами – «Договір з США, Великобританією і Росією не вартий того паперу на якому він був написаний» - українці.

   І коли б ми це зробили у перші дні вторгнення Росії в Україну то історія, мабуть би розвивалася  зовсім по іншому.  Я розумію владу США, Великобританії, Франції і Китаю – кому потрібні чужі проблеми? Особливо коли сама влада України не настоює на виконання країнами гарантами своїх зобов’язань.

   Я знаю, що тоді ще на початку вторгнення були якісь ініціативи щодо активізації Меморандуму, але активістам цього процесу сказали – «циц», і пояснили, що у «Будапештському меморандумі» якісь слова не зовсім категоричні і він не може гарантувати безпеку. І це все йшло від української сторони.

     Для країн  гарантів, які уже напружились і думали як їм виконати умови прописані «Будапештському меморандумі», не чіткі сигнали української влади щодо виконання гарантами своєї місії було як бальзам на душу. «Баба з воза, коням легше».

  Чому ж українці не активізували роботу, по «Будапештському меморандуму», а почали створювати якісь Мінські домовленості з бойовиками під контролем Росії і спогляданням Німеччини і Франції?  До речі – Німеччина, взагалі ніяким боком не була біля «Будапештському меморандуму».

   І ось тут починається саме цікаве. Згідно міжнародних умов, щоб доказати, що Україна виконала зі своєї сторони умови Меморандуму і має право  звернутися до країн гарантів та вимагати виконання ними своїх зобов'язань – умов гарантії незалежності та непорушення територіальної цілосності, керівництво України, мабуть, мало б показати міжнародній спільноті десятки тисяч актів передачі у Росію ядерної зброї і все, що мало відношення до ядерного боєзапасу. Можливо, мала б бути створена якась міжнародна комісія по вивченню цього питання щоб поставити Росію на місце у виконанні міжнародних угод. Тикали б росіянам папірцями під ніс, чи ще щось. Я не знаю як це було б, але впевнений, що доскіпливі іноземні експерти пролізли б кругом і витягли на світ божий, що відбувалося і як проходила передача ядерного боєкомплекту Росії. І натрапили б на таке – Як під прикриттям «Будапештського меморандуму» державне майно України, у величезних розмірах, кралося, продавалося, привласнювалося, ділилося з сусідами і т.д.

   І ось цього, ті які багато років сидять на українському олімпі і які свої статки здобули за рахунок розкрадання народного добра, допусти не могли. Нехай війна, кров, навіть хай розвалиться країна і прийде Путін, але ніхто не має гортати архіви, або краще б вони взагалі згоріли чи зірвалися. Як це в нас і відбувається.

     Але, коли почалася війна з Росією і українці побачили в якому плачевному стані знаходяться наші збройні сили, в українців постійно поставало питання – А де ж наша зброя?

 

  І в кінці-кінців, Постановою Верховної Ради України аж 7 червня 2018 року, була створена

«Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в Збройних Силах України та підриву обороноздатності держави у період з 2004 по 2017 роки».

  Через рік - 6 червня 2019 року  Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України оприлюднила Звіт, по цьому питанню. Варто віддати належне, членам комісії і їх помічникам, що комісія не обмежилася 2004 – 2017 роками. Комісія зробила аналіз за усі роки незалежності. І ось тут стає чітко зрозуміло чому ми футболимо «Будапештський меморандум», а ліземо у якісь договорняки і хто за цим стоїть.

  Але давайте по порядку.   Як ми усі знаємо «Будапештський меморандум» був підписаний 5 грудня 1994 року. А потім почали відбуватися цікаві речі. Подивимося Звіт комісії ВР:

  «… Указом Президента України Л.Кучми від 21 грудня 1994 року № 789/94 Державний комітет України з матеріальних ресурсів ліквідований, а підприємства і організації, що входили до сфери його управління, передано у підпорядкування, створеної цим же Указом, Державної акціонерної компанія «Укрресурси», на балансі якої не були обліковані будь-які заборгованості Державного комітету з матеріальних ресурсів, що суперечить правилам правонаступності, які були передбачені чинним на той час законодавством. Крім цього, будь-які документи фінансово-господарської діяльності Держкомрезерву до ДАК «Укрресурси» взагалі не передавалися…» ( Із Звіту)

    Тобто, уже через два тижні після підписання Меморандуму,  був ліквідований Державний комітет який відповідав за «моб-резерв» і що там було на балансі і де потім це ділося ніхто не контролював.  А що таке Мобілізаційний резерв?  Знову повертаємося до Звіту: « До мобілізаційного резерву було закладено неймовірну кількість запасів матеріально-технічних та сировинних ресурсів, призначених для забезпечення розгортання виробництва військової та іншої промислової продукції, ремонту військової техніки та майна в особливий період, розгортання у воєнний час робіт по відновленню залізничних та автомобільних шляхів, морських та річкових портів, аеродромів, ліній і споруд зв'язку, газо-нафтопродуктопроводів, систем енерго- і водопостачання для організації безперебійної роботи промисловості, транспорту і зв'язку, подання медичної допомоги.

Мобілізаційні резерви створювалися на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності відповідно до мобілізаційних завдань, визначених Урядом міністерствам, іншими центральним і місцевим органам виконавчої влади, Радою міністрів АР Крим на основі пропозицій Міністерства економіки України, Міністерства оборони України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, іншими зацікавленими органами виконавчої влади.

Ці матеріальні цінності, які були закладені до державного мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання до декількох тисяч підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, зберігалися уповноваженими суб’єктами без права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Законодавством як колишньої УРСР, так і незалежної України визначалося, що запаси державного резерву незалежно від їх місцезнаходження, а також підприємства, установи і організації та інші об'єкти, що входять до системи державного резерву, і земельні ділянки, на яких вони розміщені, є державною власністю і не підлягали використанню не за призначенням, а так само не підлягали приватизації.» і т. д.

   А ось ще зі Звіту: «… у 1994 прийнято рішення про ліквідацію Комітету, але згодом відновити, при цьому в 1999 році Комітет, як центральний орган, реорганізований в Агентство, а через два роки в Комітет, при цьому через вісім років в Агентство…

 …саме під час цих незрозумілих реорганізацій з перепідпорядкування підприємств та установ Держкомрезерву,  відбуваються дивні речі з матеріальними цінностями державного мобілізаційного резерву, а так само з обліком матеріальних цінностей, що ніби постачалися РФ на початку 90-х на підприємства, установи, організації Держкомрезерву. (Виділено автором)

Взагалі питання функціонування Держкомрезерву потребує окремого розслідування, і в цілому не охоплюється розслідуванням Комісії, яка лише зазначає встановлені нею факти під час розслідування відповідно до визначених завдань.

Прикладом таких фактів може бути інформація про незаконне вилучення з мобілізаційного резерву технологічної лінії для виробництва патронів та її подальша незаконна реалізація.» (Із Звіту)

 І знову зі Звіту: «…з отриманої інформації вбачається, що в державному мобілізаційному резерві була закладена і зберігалася технологічна лінія повного циклу виготовлення патронів для автоматичної стрілецької зброї з високою продуктивністю, на "особливий період", який настав у 2014 році. При цьому, після окупації РФ м. Луганськ, де був розташований патронний завод, з огляду на те, що патрон калібру 7,62 мм на сьогодні відноситься до критичних найменувань для потреб ЗСУ, у держави виникла нагальна потреба розгорнути такий завод для забезпечення виготовлення набоїв для потреб Збройних Сил, однак лінії по виробництву в резерві не виявилось, а закладена фактично була вкрадена.»

 І тут же далі у своєму Звіті комісія показує де працює зараз цей завод – «Відповідно до матеріалів розслідування вбачається, що протягом 1998-2002 рр. на околицях Багдаду (Ірак), на території підприємства по виробництву різних боєприпасів був побудований новий цех, який за наявною інформацією був оснащений українським обладнанням, що забезпечувало повний цикл виготовлення патронів для автоматичної стрілецької зброї, зокрема калібру 7,62 мм. з продуктивністю виробництва 200 патронів за хвилину… »

«Щодо проблем обліку матеріальних цінностей в Держкомрезерві слід зазначити, що згідно матеріалів розслідування попередніх слідчих комісій ВРУ вбачається, що внаслідок проведених реорганізацій Деркомрезерву протягом 1994-2001 рр. підтвердити або спростувати факти поставок РФ матеріальних цінностей у період з 1993 по 1994 рр. на підприємства, установи, організації Держкомрезерву не вдалося, що ставить під сумнів їх здійснення.» (Звіт)

 

«Комісія констатує, що процес ядерного роззброєння відповідно до рішень Верховної Ради України мав відбутися на компенсаційній основі за розщеплювані (ядерні) матеріали, однак жодних обґрунтованих даних щодо проведення розрахунків вартості таких матеріалів, що мало слугувати підставою для проведення переговорів щодо умов передачі арсеналу, які б справедливо задовольняли державу, Комісія не встановила, як і не встановила інформації про розміри наданих Україні фактичних компенсацій, а відповідно з’ясування усіх обставин передачі на компенсаційній основі ядерних зарядів потребує додаткового опрацювання для узагальнення інформації.

При цьому, Комісія вважає, що Український народ має право знати обставини ядерного роззброєння, кількість ядерних зарядів, вартість ядерного арсеналу, носіїв до них ы супутньої інфраструктури, що були знищенні, а також розмір компенсації за передані до РФ розщеплювані (ядерні) матеріали.

На сьогодні стає зрозуміло, що суспільство не знає ціну домовленостям, що зафіксовані у Меморандумі про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапештському меморандумі) від 1994 року, який, згідно Віденської конвенції про право міжнародних договорів є повноцінним міжнародним договором, яким державами-гарантами надані Україні гарантії територіальної цілісності та недоторканість, виконання якого має домагатися Україна.» (Звіт)

«Тому, твердження окремих осіб про те, що укладений Меморандум є виключно політичною декларацією, якою країни-гаранти висловили запевнення у безпеці, не визначивши чіткого механізму реалізації його положень, адекватної і потужної відповіді на ймовірні загрози, не можна вважати об’єктивною оцінкою цього міжнародного акта, який є повноцінним міжнародним договором, виконання якого має домагатися Україна.

Звичайно, Україна, яка стала об’єктом військової агресії з боку РФ, тимчасово втратила понад 7 % своєї території, а також зазнала колосальних людських та матеріальних втрат, цінує підтримку світового співтовариства, але б підтримка була б зовсім іншою, якби Український народ з’ясував усі обставини ядерного роззброєння та нагадав світовому співтовариству, зокрема країнам-гарантам, суть домовленостей умов ядерного роззброєння, а також про запевнення щодо безпеки, територіальної цілісності та недоторканості кордонів України, що власне і було умовою роззброєння. Без цього, заклики українських парламентарів до Президента України та представників дипломатичного корпусу про те, що треба вимагати посилення тиску на РФ, по своїй суті є правильними вимогами, але б не завадило вибудовувати Україні в цій площині більш аргументовану позицію щодо зобов’язань світового співтовариства.

У цьому додатку Комісія викладає встановлені нею обставини відповідно до наявних матеріалів розслідування, а також приводить інформацію щодо орієнтовної вартості переданих до РФ розщеплюваних (ядерних) матеріалів, які передавалися на компенсаційній основі.

Однак, з огляду на те, що це питання потребує окремого, більш глибокого дослідження, робота має бути продовжена Верховною Радою України наступного скликання під час якої мають бути з’ясовані усі умови ядерного роззброєння на умовах, які ймовірно не відповідали економічним інтересам держави, та, ймовірно завдали збитків в особливо великих розмірах.» (Звіт)

«Окремо Комісія повідомляє інформацію про те, що після вивезення тактичних ядерних зарядів, були зафіксовані спроби фальсифікації документів обліку ядерного озброєння, яке передавалось Російській Федерації, а саме в бік зменшення його кількості.

Так, по документації та обліку, яка знаходилась и Україні, було вивезено 2633 одиниці ядерних боєзарядів, а за документами російської сторони підтверджено, що фактично доставлено в Росію 2883 ядерних боєзарядів, а отже різниця між кількістю документально переданих Україною і прийнятих Росією ядерних боєзарядів складала 250 одиниць.» (Звіт). 

   І так далі. Десятки прикладів, і це тільки те, що має документальне підтвердження, а скільки ще того, що не залишило і сліду?

     Я не буду втомлювати читача, тому, що кожен бажаючий може сам ознайомитись з матеріалами Звіту. Там і про нафту і валюту і багато чого іншого, і все це інше десь пропадало між Україною і Росією, а українці постійно були комусь винні і першу чергу Росії.

   Ось мабуть саме на цьому почав формуватися український олігархат і зароджуватися міцна дружба між українськими і російськими «елітами».

     І чи не тому,  керувати, з самого початку,  Мінським процесом від України, олігархат висунув свого «хрещеного батька» і тих хто був поруч нього під час його правління.

  А після приходу до влади нового президента України, боячись що він може звернути з «мінського курсу» та почати вимагати у підписантів «Будапештського меморандуму» виконання прописаних там положень і гарантій, а звідси і вищеописані слідчі дії і суди,  український «олігархат» зірвав з печі вісімдесятилітнього діда і призначив його у пророки до Зеленського.

    І тепер у нас є тільки один шлях – «За словами глави держави, для встановлення миру Україна здійснює низку кроків, зокрема щодо активізації мирного процесу на Мінському майданчику.» Джерело: https://censor.net.ua/ua/n3132364

    А «Будапештський  меморандум»? - Ні , ні… То тема закрита. І ось уже пройшло більше десяти днів після оприлюднення тексту Звіту комісії ВР, а всі мовчать. Хоча президент України уже мав би ознайомитися із цим важливим Звітом і зробити висновки - Чи правильних він собі обирає поводирів? І чи перестануть гинути наші хлопці, якщо країну ведуть зовсім у протилежному напрямку від миру?

  У мене своє бачення про роль пророків і поводирів у історії.  Багато з нас чули, що перш, ніж увійти в землю обітовану, Мойсей сорок років водив ізраїльський народ по пустелі, поки не померли всі, хто народилися і виросли рабами. Тобто, ходили по пустелі, а ж «поки не помер останній раб».?  А чи ні в кого не виникав сумнів щодо цього? А можливо, якщо це і насправді таке було, то ходили по пустелі до того часу, а ж поки не помер останній свідок який знав хто такий Мойсей? І чи справді ходили сорок років, чи померли вони від старості, чи ще як? Свідків цього уже не було.

   Але перед тим як звинуватити мене, що я зазіхнув на святе. Краще вслухайтеся в слова Ісуса і дайте собі відповідь.

                   ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ІВАНА  (глава 6).

         46 Це не значить, щоб хтось Отця бачив, тільки Той Отця бачив, Хто походить від Бога.

         47 Поправді, поправді кажу Вам: Хто вірує в Мене, життя вічне той має.

         48 Я хліб життя!

          49 Отці ваші в пустині їли манну, і померли.

 

Тому, перед тим як зробити наступний крок уперед, ми маємо уважно вивчити і проаналізувати той шлях який ми пройшли і чому потрапили у ці негаразди. Тільки потрібно спішити, тому, що може бути запізно для виправлення помилок і це може коштувати не тільки життя багатьох  українців але і існуванню самої держави.  А я вірю, що українці переможуть!

                 

                                                                                       15. 06. 2019 року.             Сергій Медвідь.

Поделиться​​ новостью:


- Зеленский встретился с родными погибших военных
- Рак, нищета и экзопланеты: за что дали Нобель-2019
- Прилуки останутся без работы – закрывают Прилуцкую табачную фабрику
- Глава Государственной регуляторной службы Ксения Ляпина: Я узнала о своем увольнении из Facebook
- Андрій Білецький: Марш ''Ні.Капітуляціі'': Ми даємо цій владі 10 днів
- Пристайко сказал, что миротворцы на Донбассе могут быть введены при отсутствии результатов в "минском" и "нормандском форматах"
- Федерализации Украины не будет,- Пристайко
- Евросоюз одобрил план Киева по Донбассу
- Стоимость бытовой техники скоро изменится: чего ждать украинцам
- 14 октября: «улица» и Зеленский — кто кого? — политолог
11:02Июнь, 19 2019 2008

► РЕЗОНАНС
сегодня
за неделю