Україні час бути, а не здаватися, поки світ божеволіє

Україні час бути, а не здаватися, поки світ божеволіє

Якщо відкинути другорядне, то головне протистояння у світі — це тупі і нахабні проти тих, хто намагається думати і жити по правилах

Лідери двох провідних країн — Джозеф Байден і Сі Цзіньпін — зустрічалися у дуже непростий час. Невипадково, що у анонсах зустрічі зазначалася спільна відповідальність США і Китаю за долю цивілізації на планеті Земля. Як там у агента 007 було: «І цілого світу замало»...

Справа не зводиться до того, що пристарілому маразматичному російському диктатору під час сидіння на таємному чемодані почулися дивні звуки. І на нього зійшло осяяння: він може увійти в історію, не побудувавши щось нове і привабливе, а зруйнувавши те, що вже існує, тобто, загально прийнятий безпековий порядок.

Воно все присутнє, але це менша частина проблеми. І конкуренція між різними цивілізаціями, якими є США і Китай — теж не головне. А визначає світову кризу, що проти цивілізованих країн піднімаються новітні варвари, у бік яких добровільно і стрімко деградувала російська недоімперія. І ті, хто як Китай або Туреччина, сподівається щось виграти, підігруючи варварам, ризикує долею не тільки власною країни, але й світу.

Умовно можна визначити цивілізоване суспільство як таке, де в центрі — людина, її права, свободи і усвідомлені обов’язки. Відповідно, всі суспільні відносини регулюються писаними і неписаними правилами. За порушення неписаних правил — традицій — очикує втрата репутації. За порушення писаних правил — законів — настає втрата і репутації, і грошей, і, можливо, свободи. Після цього бути успішним і поважним у цивілізованому суспільстві неможливо.

Натомість, у сучасних варварів людина та її житті вартує менше, ніж доза дурі або автоматний патрон. Примус замість вільного вибору, покірність замість відповідальності, віра замість розуміння. Принципи існування максимально спрощені: 1. Той, хто згори, той і правий. 2.Ті, хто з нами, праві завжди і в усьому. 3. Ті, хто не з нами — вороги, яких треба фізично знищити.

Зрозуміло, чому на підтримку ХАМАСу по світу виходять сотні тисяч, а за Ізраїль — значно менше. Бо на примітивних варварських принципах об’єднатися легко. А цивілізовані люди починають аналізувати, зважати на різні нюанси і грузнуть у складнощах рефлексії на неоднозначні події.

Можна констатувати, що якщо відкинути другорядне, то головне протистояння у світі — це тупі і нахабні проти тих, хто намагається думати і жити по правилах.

Абсолютно природно, що у світових лідерів виникає потреба шукати нові контури безпекового порядку і умови взаємодії в цих кризових умовах. Чемоданний фюрерок мріяв, що з ним почнуть домовлятися про розподіл світу на зони впливу. Так, ця розмова почалася, но без путіна, бо дурнуваті понти Кремля вже не лякають, а дратують навіть умовних союзників.

Агресивна війна росії проти України знаходиться далеко не на першому місці, а десь біля дна діжки Пандори, помітно нижче загострення на Близькому Сході. Бо там може спалахнути на всю планету і призвести до загальної енергетичної і фінансової кризи, а в нас — у гіршому випадку велика пострадянська країна поглине схожу на неї, але меншу. Неприємно, але не трагічно.

Очевидно, що Байден бажав би домовитися з Цзіньпіном приблизно так, як свого часу домовилися Рузвельт і Черчилль зі Сталіним. До речі, те, що президент США після доволі дружної зустрічі все одно назвав лідера Китаю диктатором — це як раз прозоре відсилання до часів Ялтинської конференції.

Важливо розуміти, що і англосаксонський світ на чолі з США, і Радянський Союз тоді були дійсно наддержавами. Бо пропонували людству власні — конкуруючи — моделі розвитку. Або нав’язували їх іншим країнам — воєнної і економічною силою. Але й несли відповідальність та витрати, щоб там, де нав’язати вдалося, все функціонувало стабільно, НАТО і Варшавський договір тому підтвердженням.

А от Китай і моделі на експорт не має — його капіталістичний соціалізм з китайським обличчям навіть В’єтнам не приваблює, та й відповідальності нести не хоче. Прибуток отримувати від країн, які опинилися під впливом — з задоволенням, а от слідкувати, що витримувалися правила і домовленості — це зайвий клопіт.

Лідери США і Китаю спілкувалися чотири години. Навіть якщо не зважати, що контактували літні неквапливі люди, та відкинути час на переклад, це все одно дуже багато для зустрічі без результатів.

Тому головний результат — це те, що сторони визнали необхідність домовлятися. А протистояння з вірогідністю ядерного конфлікту є неприпустимим (бай-бай кремлівським маніякам). Далі були позначені теми, де позиції сторін сталі і поступатися ніхто не буде. Для Китаю — це проблема Тайваню. Який раніше на міжнародному рівні вважався справжнім Китаєм, і без його поглинання материковий Китай історично залишається територією безглуздих комуністичних «національних стрибків і культурних революцій».

Для США одна з червоних ліній — це підтримка Ізраїлю. А чи входить туди стільки ж тверда позиція щодо України — інформація відсутня. Тобто, все залежить, наскільки подальша підтримка України буде виглядати перспективною і геостратегічно вигідною. Хоча красиві слова про демократичну солідарність і все таке будуть лунати до самого кінця.

Ще у сторін є різні бачення щодо обміну передовою наукової та технологічної інформацією, але Україна зараз надто далека від досягнень науково-технічного прогресу, ми намагаємося вийти на іранський рівень випуску воєнної продукції.

Тобто, якщо виконувати формулу «Нічого про Україну — без України», яку, як чергову сумнівну фортецю, утримує наша влада, то про нас скоро взагалі не будуть згадувати. Окрім солов’євих-скабєевих, звісно. І це теж вкрай важливий результат переговорів Байдена і Цзіньпіна.

Можна певний час тримати перші шпальти світової преси, особливо, якщо мова про щось трагічне і героїчне. Ще якийсь час можна переконливо і наполегливо прохати про допомогу. А далі — все: випадаєш з розкладів, не потрапляєш у порядок денний...

Сучасної України це стосується напряму. Світ — і цивілізований і, особливо, варварський — поважає силу. А сила, окрім іншого, і в здатності змінюватися, адаптуватися, відкидати все зайве, що заважає виживанню у критичний момент. Причому, варвари чекати не будуть.

А от чи здатні ми на посилення через зміни, ні на яких високоповажних переговорах ніхто таки не домовиться. Час бути, а не здаватися.

Олександр Кочетков


 

Читайте также!

 

 

 

 

- Косность пятого срока российского диктатора Путина
- Почему так: А вы думали, что жопа лошади не важна?
- Однажды в Америке: кризис демократов и глубинное государство
- Довыебывались: Венгрии и Словакии грозит топливный кризис
- Когда мы увидим мир без порабощенных народов?
- Тяжелое геополитическое наследство старика Байдена
- Россиянцы в Краснодаре протестуют из-за отключения
20:48Ноябрь, 20 2023 691

ТОП Новости 
неделя
месяц