Українська унія - 2036. А кому подобається хаос?

Українська унія - 2036. А кому подобається хаос?

Колись в Україні існувала якась електронна мережа, яка, начебто, дозволяла без жодного контролю з боку влади поширювати будь-яку інформацію, про будь що, навіть про комповірус. Прикинь?

Богдан відкрив очі, чхнув та примружився на промені сонця, яке вже вилазило з-за даху Оушн Плази. Щойно бінокуляр адаптувався до яскравого світла, у поле зору нахабно випнулося трохи обдерте та вже обридле давнє гасло на верхівці: «Здолали коронавірус – здолаємо і комповірус!»
 
Тихенько покрутив навкруги зовнішньою відеокамерою: начебто сканеристів поки ще не було. Після засідання РНБО минулого місяця, вони, зі своїми схожими на величезні роги Wi-Fi-Bluetooth-сканерами стали швендяти скрізь, де могли детектувати електронні девайси, а з місць видачі оновлень операційних систем вони майже не вилазили. Усі кияни знали, що навіть зберігання радіо-модулів вважається злочином проти кібербезпеки держави, хоча по схованках тримали практично усі. Але «рогатих» поки що не було видно, може у них зараз щотижневе оновлення прошивки мізкових імплантів?
 
Тим часом один з вуличних «матюгальників», нашвидкоруч зляпаний на базі старенької військової Варти часів останньої війни, вже виїхав на вулицю Петра Дорошенка (колишню Антоновича) та явно готувався до декламації ранкових новин.
 
Як завжди перед новинами, включився гімн України. Аж раптом у докарантинному вініловому програвачу щось гучно клацнуло і у початковій фразі «Ще не вмерла України ні слава, ні воля» пропало слово «не». Богдан саркастично посміхнувся та інстинктивно сіпнувся: чи не помітив хто цього очевидного вияву нелояльності. Хоча тут його ніхто навіть теоретично не міг побачити, про всяк випадок ще раз зробив оберт зовнішньою камерою. 
 
Чисто.
 
Поглянув на свій коханий G-Shock – чи скоро відкриється пункт видачі оновлень. Цей докарантинний аналоговий годинник виглядав як новенький, дарма що йому хтозна скільки років. Заради лише однієї функції підживлення від сонячного світла він пару місяців тому без сумнівів віддав свою місячну норму передачі даних і з тих пір ані разу про це не пошкодував. А ще диво стародавньої техніки протиударне, а ще є функція підсвітки. Весчь, як казали у давні часи у вже не існуючій Московській республіці. Зараз такі годинники вже давно не виробляють в Українській Унії, лише в ЛЕЄ, та і то значно примітивніші та за несамовито дурні гроші.
 
Таак, до відкриття ще майже година, чи послухати якихось новин?
Підлаштував зовнішній мікрофон, спрямував на джерело звуку: «У рамках чергової зустрічі G-3, Прем’єр-міністр Армен Аксаков провів зум-зустріч з леді-модераторкою Ліги Електронної Європи Гретхен Тумберг та лордом-протектором Співдружності Американських Автономій Іломом Наском» - звичайна офіційна нудотина.
 
«Ліквідація посади Президента України дозволить уряду серйозно прискорити темпи діджіталізації країни та зняти обмеження на передачу даних між приватними користувачами вже до кінця 2040 року» - чергові обіцянки нового уряду, який намагається хоча б так виправдати минулорічне захоплення влади та введення небачених раніше обмежень на передачу даних. 
 
Після того загадкового вересневого вибуху на Банковій, під час якого загинув весь уряд Президента Гудименка, Армен-з-дитинства-за-нього проголосив себе тимчасовим лордом-протектором України, а його нукери люто взялися за масовані зачистки «неконтрольованого елементу». Аксаківські «нацжони» у чорних латексних радіо-непроникних одностроях майже цілодобово патрулювали вулиці зі своїми страшними Wi-Fi-Bluetooth-сканерами та дистанційно випалювали мікросхеми виявлених безпровідних модулів. Через це трапилося вже кілька великих пожеж, але сотні тисяч колісних «матюгальників» на вулицях усіх міст Унії України та Північних територій (які рішенням ООН примусово закріпили за Україною після економічного колапсу Новомосковської республіки) невтомно пояснювали життєву необхідність таких заходів, а ще страхали жахіттями смертельної небезпеки розповсюдження нецензурованої «дикої» інформації.
 
Через пандемію комповіруса десятирічної давнини (який, як відомо, призводив до вибуху електронного девайса та забрав кілька тисяч життів), з 2026 року глобальні протоколи передачі даних були заборонені, але до минулого року у країні існувало безліч груп та групок, члени яких обмінювалися інформацією через Wi-Fi та Bluetooth; звісно, такі дані не цензурувалася Міністерством Вищої Справедливості та не проходили «дезінфекцію» всюдисущого RAT-UA.
 
Скільки таких груп досі існувало по всій країні – ніхто не знав. Бодя сам пару раз з цікавості потрапляв у якийсь напівзруйнований довоєнний бетонний кібер-колодязь, де стрий армований бетон досі блокував витік радіосигналів, а люди з червоними очима та у футболках з линялими загадковими буквами uisg відчайдушно передавали один одному якісь файли та на повному серйозі вигукували щось на кшталт «свобода доступу до інформації», «уряд монополізував право на правду», «повернемо інтернет у кожну хату» та іншу кримінальну беліберду. Але там було гамірно та весело, закривати порти, руки та обличчя взагалі не вимагалося,  й Богдану, в цілому, сподобалося.
 
Зі стандартного відеокурсу Історичної Правди Богдан пам'ятав, що колись в Україні (саме так називалася країна до заснування у 2025 році Унії України та Північних Територій) існувала якась електронна мережа, яка, начебто, дозволяла цілком легально і без жодного контролю з боку законної влади поширювати будь-яку інформацію, при цьому про будь що, навіть про комповірус. І начебто, передати це «будь-що» можна було буквально за пару секунд у будь-який е-девайс у будь-якій країні планети. Прикинь?
 
Без проміжних серверів МінВищСправедливості та RAT-UA, без кількох годин глибокого аналізу трафіку та без трифакторної ідентифікації з аналізом крові.
 
Як таке могло працювати у Бодіну довбешку так і не змогло вкластися, тому іспит з Історичної Правди довелося перездавати, щоб дотягнути хоча б до мінімально необхідних 30 балів Соціальної Відповідальності, без яких доступ до Держфільмофонду та Держмузлофонду автоматично блокувався. На перездачі врятувала лише голосна декламація улюбленого вірша завкафедри електронних радіо-наук, почесного спостерігача у раді доброчесності Міністерства Вищої Справедливості вельмишановного проффесора Онуфрія Фролова «Станемо разом проти зла Інтернету!». При звуках віршів молодості, по сухій щоці проффесора проколилася стареча сльоза, і дідуган (нарешті!) тремтячими руками такі увіткнув флешку «зараховано» у роздовбаний USB-порт Бодіного розцяцькованого наліпками трофейного Макбука.
 
Відганяючі бридкі спогади, Богдан різко смикнув головою.
 
Увечері після тієї принизливої перездачі він вдруге подався до старого кібер-колодязя на околицях Голосіївських озер, сподіваючись позбутися липкого відчуття задухлості від тригодинного сидіння на іспиті у екранованому лазерною сіткою металевому бункері.
 
Того разу на «кібер-тусі» (так бунтарі називали свої збіговиська) більше всіх говорила симпатична руденька дівчина, але що таке «інкрипшн» та чому це важливо для «свободи даних» Богдан так і не зрозумів, тому швидко знудився та втратив інтерес до підпільного зібрання. Та ну їх, ще арештують разом з ними. Раніше хоча б знав за шо, а тепер і цього не розуміє.
 
Тому вирішив податися до найближчого Пункту Відеозаписів, де всього лише за пару мегабайтів показували нову відеофільму  «Армен у вересні», - не дуже цікава пропагандистська агітка за мотивами підозрілих подій часів останньої зміни влади. Але інших відеофільм цього місяця не дозволили, тож довелося підключитися до місцевого HDMI-кабелю та дивитися те, що є.
 
«Маємо те, що маємо» - якось само собою прийшов на думку афоризм
забутого мудреця-філософа, імені якого він не пам’ятав, та і ніколи не знав, якщо чесно. 
 
Спогади про події минулого тижня прискорили нудний час очікування і Богдан знов поглянув на блискучий синьо-золотавий безель джі-шоку: лишалося ще 20 хвилин до відкриття.
 
Вуличний «матюгальник» ще щось бубонів про нові обличчя в новому уряді технократів та нечуване зростання цифрової економіки, але потім невидимий диктор зробив довгу паузу і з якимось особливим, майже любовним придихом урочисто напів-прошелестів головну новину випуску: «В результаті злагоджених дій офіцерів Кіберполіції, Міністерства Вищої Справедливості та RAT-UA, вчора у одному з закинутих кібер-колодязів на околиці Києва було затримане одне з найнебезпечніших кібер-терористичних угруповань нашого часу, відоме під назвою «УКА – Український кіберальянс»; його члени систематично намагалися зруйнувати підвалини справедливого устрою Унії України та Північних Територій шляхом несанкціонованого розповсюдження зловмисної протиправної інформації про буцімто неправомірні дії Уряду та особисто його очільника вельмишановного Армена Аксакова.
Також слідчими перевіряється причетність членів УКА до створення та розповсюдження комповірусу. В усіх затриманих були відсутні або деактивовані персональні трекери переміщень, а також вилучена заборонена комп’ютерна та відео-техніка. Підозрюваним загрожує довічна ізоляція у місцях тотального карантину Північних територій».
 
Отакої. Богдан аж спітнів. А може він був на зустрічі тієї самої кібертерористичної групи? А та рудоволоса дівчина – може вона була їх ватажком? То може і до нього невдовзі прийдуть страшні люди у чорному латексі? Про допити у підвалах Міністерства цифрової трансформації навіть не хотілося думати. Бачив він одного хлопця після такого допиту: пусті очі, незв’язна мова, дурнувата напів-посмішка та шепіт під ніс «та все буде добре». Брр.
 
Думки спантеличено мчали, аж поки не влупилися  у рятівну перепону: стоп, його внутрішньовенний персональний трекер переміщень ще досі знаходиться у ремонті (із запчастинами біда), і про цей приємний факт у цього є офіційна довідка з печаткою МВС. Та ще й патріотичне кіно того дня дивився, плюс 2 бали соц. відповідальності, у логах все є.
 
Відлягло. Помацав рятівний папірець у внутрішній кишені і глянув на флюрисцентні стрілки годинника: лишилося всього дві хвилини.
 
Номер його капсули у черзі був лише чотирнадцятий (добре, що заночував прямо тут, на Либідській площі), тому молодик прудко вдягнув активний протигаз, одноразові склопластикові рукавички, кібер-лапті зі шнурівкою до коліна, взявся обома руками за товстий металевий важіль з дерев’яними напівстертими накладками та щосили потягнув на себе.
 
Двері обшарпаної ізо-капсули моделі Таврія-Аутстендінг 2021 року випуску з шипінням поповзли вбік.
 
 
Костянтин Корсун


 

Читайте также!

 

 

 

 

- У России партнеры - идейные, у Украины - геополитические бизнесмены
- Что-то в современном мире глобально поломалось, но что именно?
- В России обрушилось производство бензина после атак Украины
- Хайпо@бизм - неизлечимая болезнь украинской власти
- Олимпиада-2024. Вокруг певицы Аи Накамуры разгорелся скандал: ее музыка не может представлять Францию...
- В России обостряется межэтническая вражда- The New York Times
- Альтернатива Трампу и Байдену: Третий кандидат в президенты США, или хайпо@бизм по-американски
16:50Апрель, 02 2020 1454

ТОП Новости 
неделя
месяц