Є речі, які нині приносять нам, скажімо так, моральне вдоволення. Є речі, які нас дивують. І є ті, які засмучують. 
Ми дивимось відео, на яких Петро Порошенко б’є всі спринтерські нормативи, втікаючи від розлюченого натовпу, і це, кажімо щиро, дає нам певне почуття сатисфакції. Досі Порошенко безкарно глумився над народом – над Савіком Шустером, над Міхеїлом Саакашвілі, над «Торнадо». Він відправляв людей на неминучу смерть у російські котли і крав гроші приречених на смерть. Він вважав, що колективного лоха на ім’я Українці можна розводити вічно. Помилявся. Принаймні, щодо частини тих, ім’я котрим Українці. 
Водночас дивує те, з якою впертістю Порошенко копає собі могилу. Скажімо, у дописі за 14 березня Олена Ксантопулос пише: очікувалось, що Порошенко, керуючись бодай інстинктом самозбереження, запроторить Гладковського за ґрати, але він цього не робить, і зрозуміти це дуже важко. 
Так, я згоден з Оленою. З погляду політичної раціональності і навіть політтехнологічної доцільності, Гладковський і його «молода команда» вже мали б сидіти в слідчому ізоляторі, а Порошенко виконувати на біс свій хіт «Руки повідрубую». Але ми цього не бачимо і хіта не чуємо. 
Думаю, тут є два пояснення. Перше – суто раціональне, друге – психологічне. 
З раціонального погляду, це важко зробити, бо Петро Порошенко не впевнений навіть у співробітниках СБУ, які, на перший погляд, зберігають йому лояльність. Річ у тім, що корупційна схема Гладковського є, насправді, схемою Порошенка. Він її справжній організатор і, безперечно, бенефіціарій. Але разом із тим, ниточки до справи тягнуться в Росію. Без сприяння Російської сторони всі відомі оборудки реалізувати неможливо. 
Почати слідчі дії, причому справжні, а не вдавані, – означає допустити до справи чимало співробітників СБУ, а це означає – піддати розголосу й ті факти, які поки-що невідомі громадськості. Чим завершаться вибори – досі невідомо. А серед співробітників СБУ знайдеться чимало симпатиків Юлії Тимошенко, або ж тих, котрі зіллють компромат на Порошенка просто з презирства й ненависті до цього зрадника України. 
Але є й ірраціональне пояснення притаманного Порошенкові потягу до самогубства. І це не перебування у своєрідному інформаційному інкубаторі, адже щодня його клерки розповідають йому про те, що справу ще не програно, що є ще шанси, є ресурси. 
Однак, насправді, як мені здається, все набагато простіше. Нещодавно, міркуючи про всю цю ситуацію, мені спало на думку, що є дуже просте пояснення і провальності всіх реформ, і катастрофи в соціальній сфері, і воєнних поразок, і безглуздої кадрової політики, і безпорадності у боротьбі з корупцією, і навіть ірраціональної жаги валятися в лайні імені О. Гладковського. 
Це пояснення дуже просте: Петро Порошенко просто тупий. 
Багато хто зо мною не погодиться, я й сам не хочу з собою погоджуватися. Але Оккама переконує мене, що цього пояснення достатньо: він просто тупий!
Він мав шанс увійти в історію, а натомість вляпався. І які тут треба іще пояснення. 
А тепер про сумне. Петро Порошенко тоне в багні, а йому на зміну йдуть Юлія Тимошенко й Володимир Зеленський. Залишається лише згадати приказку: із вогню та в полум’я. На зміну клептоману йде професійна аферистка й невиправний дилетант. Невже задля цього ми п’ять років викривали політичні провали Петра Порошенка? Перспективи позитивних змін в країні просто неможливі. 
Кажучи про п’ять років президентства Петра Порошенка, ми, зазвичай, говоримо про відсутність змін. З Тимошенко чи Зеленським зміни будуть, і називатимуться вони – катастрофа. І ця перспектива засмучує найбільше.

Валентин Бушанський