Відчуйте різницю! Чому Україна втрачає, а Ізраїль - ні?

Дурнуваті анонси розчарували не тільки дійових осіб умовного серіалу, тобто, українців, але й глядачів, зокрема, у США. А от Ізраїль підтверджує свою спроможність ефективно протидіяти ворогам, які ресурсно потужніші

Змушений констатувати, що Україна майже втратила двопартійну підтримку в США, яка була в нас з 2014 року. А потенційне повернення у Білий Дім Трампа взагалі загрожує припиненням воєнної та фінансової підтримки України. І навряд чи візит української делегації, яку фактично очолює голова ОП Ермак, здатен виправити загрозливу ситуацію.

А от Ізраїль незмінно має двопартійне партнерство зі Штатами від часів свого створення, не зважаючи на те, що поводить себе вкрай егоїстично і регулярно додає американцям головного болю. Саме зараз підтримка Ізраїлю призводить до серйозних складнощів для Білого Дому у міжнародній політиці, але вона все одно не припиняється. Чому так?

По-перше, Ізраїль зміг стати надійним провідником ідей США у близькосхідному регіоні. А це — важлива місія. Треба розуміти, що Ізраїль не просто висловлює готовність вирішувати складні питання на прохання Штатів, він має для цього реальні можливості, включно з воєнними і диверсійними, а також вміння їх використовувати.

По-друге, Ізраїль створив собі потужне лобі в істеблішменті США, яке плідно працює з обома партіями. Українське лобі, звісно, теж існує, але воно не дуже впливове. До речі, проти України діють такі помітні фігури як потенційний кандидат в президенти Рамасвамі та популярний журналіст Такер. Навіть Маск сьогодні не на нашому боці, хоча від початку позиціонувався проукраїнськи і надавав нам технічну підтримку безоплатно. І це вже не можна пояснити природним плином речей, це відверті провали нашої зовнішньополітичної діяльності.

Годі й згадувати, яку згубну роль зіграли українські недолугі, але неодноразові (!) спроби не те щоб втрутитися у перебіг президентських виборів у США, а якось підіграти тому, кого у нас вважали фаворитом.

Ще один вельми важливий момент, який стосується непрозорості і непослідовності української влади. Ілюструю на свіжому прикладі: згідно західної преси, австрійський “Райфайзен Банк” отримав майже половину доходів від операцій у росії, фактично фінансуючи агресора. Майже половину! І продовжує спокійно працювати у нас. І жодних санкцій від України. Схожа ситуація з корпораціями, що випускають батончики “Марс” або напій “Пепсі”.

Комусь можна, а комусь ні? Подібна вибірковість далека від рівності всіх перед законом, на чому власне і базується американська демократія. І це дратує.

Існує ще один дуже важливий момент: Україна припинила дивувати світ і Штати зокрема. Дивувати саме приємно, з іншим видом дивування все, на жаль, складається.

Від початку вторгнення світ був впевнений, що Україна швидко впаде. Бо росія значно потужніша. Але окупанти були відкинуті від Києва, Сум, Чернігова. Потім була успішна наступальна операція під Харковом. Потім звільнення Херсону.

Давид почав бити Голіафа. З’явилася інтрига. А разом з нею і прихильність всього світу, особливо, американців, бо ця фабула — маленький, але впертий, перемагає слабкодухого велетня — дуже їм близька.

Однак потім були шалені анонси нашого переможного наступу. Які не виправдалися. Ці дурнуваті анонси розчарували не тільки дійових осіб умовного серіалу, тобто, українців, але й глядачів, зокрема, громадян США. А от Ізраїль постійно підтверджує свою спроможність ефективно протидіяти ворогам, які ресурсно потужніші.

Щоб виправити ситуацію, потрібні термінові нетривіальні підходи. Треба, щоб потенційна українська опозиція активувала контакти з Трампом і його оточенням. Тоді у випадку повернення Трампа в Україні можна було б провести певну рокіровку (не обов’язково зміну влади через вибори!), щоб у нас були впливові люди, які здатні конструктивно спілкуватися з республіканцями.

Ті, хто сьогодні, цього вже не зможуть.

Олександр Кочетков