Покинута "панська садиба" чи ефективна країна, комфортна для всіх?

Нульової толерантності до хабарників у нас так і не виникло. Пролетарська ненависть до корупції у нас походить від того, що вона не всім доступна. Бо всі хочуть мати свого кума, який би "порєшал"...

Так вже сталося, що колосальний масив активів, який залишився нам внаслідок розпаду СРСР, став для частини українців тою самою "панською садибою," захопленою селянами з навколишніх сіл під час революції.

Приватизація 90-х не стала справедливим первинним накопиченням капіталу, хоча, можливо, була необхідним злом для активації механізмів ринкової економіки.

Але профіль первинного накопичення капіталу визначив наше майбутнє на десятки років наперед, коли країною почали керувати парвеню, "братки" та корупційні політичні еліти.

Але і звичайні люди відносились до країни як до тої самої покинутої власником "панської садиби".

Хтось тягнув собі додому з неї канделябри, хтось панське біде, хтось позлащеного янголятка з приймальні.

Нульової толерантності до хабарників у нас так і не виникло.

Пролетарська ненависть до корупції у нас походить від того, що вона не всім доступна.

Бо всі хочуть мати свого кума, який би "порєшал".

За тридцять років "панська садиба" з вибитими вікнами, зламаними дверима та розтрощеним каміном, перетворилась майже на Руїну.

Лише навколишні поля ще являють собою якусь цінність.

Це ті самі поля, які були "панськіми", потім на короткий час перейшли у розпорядження мешканців сіл, розташованих навколо "панської садиби" і вже дуже скоро стануть знову панськими, але на цей раз аже не в лапках.

Форма стає тотожною змісту.

В вибитих шибках панської садиби гуляє вітер, але це не принесло щастя власникам панських канделябрів.

Декілька разів, нові власники панської садиби намагались відновити у ній життя.

Але кожного разу, робили це виключно "для себе", забуваючи про мешканців навколишніх сіл, які вже продали і панські канделябри, і прогуляли всі гроші.

Сумно дивились вони на новітні вогники у вікнах "своєї" панської садиби, яку якось прилаштували для заробітку нові хазяї життя і гнівно бурмотіли: "це мало бути нашим".

Декілька разів вони знову йшли на штурм панської садиби з лозунгами "нас просто задовбало".

Але що конкретно "задовбало" вже ніхто і не міг згадати.

Місцевий вуличний філософ, юродивий Гриць казав, що то волає їх сум за панською садибою та одночасно жага нових канделябрів...

Декілька разів, селянам навколишніх сіл навіть вдалось прогнати "незаконних" хазяїв панською садиби.

Але вона так і не стала їх власністю, більше того, панська садиба перетворилась на Руїну, від неї залишився, по суті, лише маленький флігель....

Як казав один мудрий чоловік: "досить торгувати, бо решту нічим давати".

Отже як зробити "панську садибу" хоча б сільським клубом?

На мій погляд, після війни необхідно провести демонополізацію прав власносиі на українські ФПГ.

Не менше 50% їх акцій мають бути продані на фондовому ринку та їх робітникам без права повторної коцентрації в руках одного власника - олігарха.

Навколишні селяни мають стати акціонерами "панської садиби".

Так само поступили в післявоєнній Японії, коли реструктуризували права власності на місцеві ФПГ - дзайбацу.

Крім того, народ має стати співотримувачем рентних длходів, які формуються в економіці.

Адже багато українців хотіли б стати співласниками таких державних проектів як державні банки, порти, Енергоатом, залізниця, Нафтогаз.

Дивідендний дохід на одну гривню капіталу у Приватбанку склав 16% - чому б не дати звичайним українцям право отримувати такі дивіденди від вкладень у капітал державного банку?

Це мали б бути максимально прості і зручні інструменти, як наприклад, Initial coin offering, ICO (первинна пропозиція монет, первинне розміщення монет) — форма залучення інвестицій в нові технологічні проекти та стартапи у вигляді емісії та продажу інвесторам нових криптовалют.

ICO чимось схожий на IPO (Initial Public Offering — первинну публічну пропозицію акцій.

Основні відмінності ICO від IPO полягають у відсутності державного регулювання та юридичних прав, які отримують власники акцій.

Тобто доходи від таких проектів звичайні українці зможуть отримувати без приватизації державних компаній.

Приватизація в наших умовах апріорі небезпечна.

Умовно, на моніторі смартфону у будь-якого українця має бути з десяток "значків" державних проектів, в які "в один клік" можна буде вкласти свою тисячу гривень та отримати прибуток.

Тільки тоді у старої "панської садиби" з'являться нарешті нові власники, які спершу перестануть тягти канделябри, потім вставлять вікна і в решті стануть спроможними побудувати на фундаменті старої "панської садиби" щось нове.

Олексій Кущ