Сергій Дацюк: УЛЬТИМАТУМ МИСЛЕННЯ

В нашому суспільстві вже немає місця для мислення. У потоці новин миготять застереження про можливі, а насправді – вже неминучі, катастрофи і загрози для Землі і Людства. Але вони губляться серед шуму безглуздих виборів та рейтингів, обіцянок і прогнозів, поверхневих суперечок і скороминучих скандалів. Актуальне витіснило важливе.

І на це працюють не тільки медіа, експертне співтовариство і політики, а й соціальні мережі і навіть школа. Дуже живучий міф, що нові люди у владі або технології врятують суспільство від занепаду – без принципових змін суспільного ладу, без уявлень про смисл нашого спільного життя в світі швидких змін.

Затребуваними є прості рецепти швидких реформ, без зусиль, без усвідомлення і осмислення цілого, в якому вони тільки і мають сенс. Політика – косо, криво, аби живо – приречена на неуспіх і невдачу.

По-перше, уявлення, що нібито більшість завжди має рацію і "народ" знає, що робити, втілюється через вибори влади. А влада завжди подібна по суті до цієї недумаючої більшості. І влада не думає, а намагається сподобатися більшості для наступних виборів.

По-друге, припинені всякі фундаментальні дослідження. Зокрема, в гуманітарній сфері. Фінансується лише те, що може дати негайний результат і вкладається в прийнятні критерії.

По-третє, ми переживаємо час, коли весь світ фрагментується в процесі стихійного перетворення в щось нове. Старі цілісності, утримувані метанаративами, зруйновані, а нові ще не склалися. Менеджерські практики, що намагаються реалізувати цілі з вчорашніми критеріями ефективності всередині цих фрагментів, в принципі не можуть створювати ціле.

Більш того, існують проблеми і питання, що взагалі не вирішуються в рамках фрагментів світу і окремих національних держав. Це проблеми перспектив вселюдства, світової культурної політики, екології, генної інженерії, штучного інтелекту, роботів, космічної експансії тощо.

Без цілого, без цілісного бачення, не можуть з'явитися нові смисли. Робота з фрагментами світу обезсмислює сам світ, і це неминуче веде до війни. Жодне відтермінування чи припинення війни не вирішує проблем, через які вона почалася. Війна або породжує нове мислення, або починається знову і знову. Війна в кінцевому результаті виграється лише відродженням, надзусиллям та перевагою мислення. Хтось же повинен зрозуміти, що відбувається зі світом, з природою, з людством і як встановити інакші, адекватні змінам, що відбуваються, відносини між ними з позиції цілого.

Влада і її чинні інститути, наука і освіта цього зробити не можуть. Більш того, вони всіляко перешкоджатимуть появі вільної думки, борючись за своє виживання і панування. Сьогодні мислення допускається тільки там, де воно не зачіпає основ суспільного устрою. І чим більше благополучно живе суспільство, тим менше у нього мотивацій займатися інакшим.

Інакше – підміняється "новим", що відрізняється від "старого" лишень більш привабливою обгорткою. Потрібно не нове – не нові обличчя, не нові реформи, не нові технології, а саме – ІНАКШЕ.

В старих форматах мислення проблеми не лише не вирішуються, але й не ставляться. Як встановити партнерські відносини з Природою, якщо мислити її тільки як джерело ресурсів? Як домогтися осмислених відносин між цивілізаціями, часами, культурами, якщо шукати єдину, універсальну модель співжиття? Як помислити багатовимірні часи і безліч майбутніх в одній моделі лінійного майбутнього?

Такі запитання потрібно переосмислити, перепоставити и лише потім відповідати. Але ніхто не намагається цього робити, оскільки вони поза рамок грантів та існуючої тоталітарної культурної політики. Якщо взяти за установку – називати все своїми іменами – то ми побачимо, що для багатьох явищ у нинішньому швидкому світі імен просто немає. І кількість таких явищ без своїх імен постійно зростає.

Саме гуманітарні дослідження надають інакшому імена і дозволяють якось обжити його, перетворивши його на нове чи інноваційне, а згодом через зусилля впровадивши це інноваційне, соціалізувати його як повсякденне. Якщо, як раніше, всі зусилля гуманітаріїв будуть зосереджені на проблемах уточнення ідентичності, а система освіти буде копіювати універсалістські підходи мейнстриму, ніколи не буде прориву в майбутні. А без таких проривів скоро не буде ані України, ані Європи, а може і Землі, придатної для життя.

Нам втрачати нема чого, а набути можем багато, якщо станемо думати, мислити, уявляти і проектувати. Потрібно відважитись, дерзнути, мати окаянство, ризикнути – в прориві до інакшого! Тільки інакше уявлення про принципи нашого спільного спів-буття, інакше мислення та інакша освіта відкриють гідне місце України в новому постглобальному світі. В існуючих процесах глобалізації і картинах майбутнього у України немає свого місця. Воно може з'явиться, якщо думаючі люди в Україні утворять майданчики для спів-бесіди про важливе і програмно-проектні центри перетворень, і тоді Україна отримає шанс відбутися, стати активним гравцем в будівництві нового світу і подоланні наслідків бездумного зростання і боротьби групових інтересів.

Україні потрібні групи думаючих, які ведуть співбесіду про важливе. Потрібно міняти публічний дискурс і порядок денний – важливе повинно стати опліч з актуальним. Ми наполягаємо на необхідності становлення нових форматів і мов мислення, здатного працювати з багатьма принципами, онтологіями, цінностями, з інакшим і різним, і всі сили віддаємо на це. Ми просунулися в наших розробках. Але наші сили явно неспівмірні з масштабами і обсягами дослідницьких і програмних зусиль.

Україна може і повинна вийти на позиції глобального центру фундаментальних гуманітарних досліджень. Україні потрібні не нові – а інакші – гуманітарні дослідження. Майбутнє України та світу в цілому повинно стати головним предметом програми таких досліджень. Стати центром фундаментальних гуманітарних досліджень значить розгорнути власні дерзновенні і радикальні дослідницькі програми і створити місце глобальної комунікації з цих питань.

Зараз ця позиція у світовій комунікації – вакантна. Якщо не буде розгорнута комунікація про майбутнє Людства, то і світ втратить життєздатну перспективу. Якщо ми не займемо цю позицію, то наше майбутнє визначатимуть інші. Ніякий чужий досвід тут не допоможе. Тим більше, що досвіду життя в світі швидких спонтанних змін немає ні у кого. Ніякі реформи, ніякі чужі технології тут не допоможуть. Тут думати треба. Тарас Бебешко Сергій Дацюк Володимир Нікітін Юрій Чудновський