Війна. Роздуми стратега з бутербродом

2. Так, як зара. Ані миру, ні війни. Позиційне протистояння. З контрабасом, щоденними загиблими та пораненими, обстрілами, криваве болото без краю. Населення слюхає Каzку, жує чіпси, та юзає фізбудку. Зрідка, ставить ридаючій смайлік під фотами полеглих Героїв. Пітор Олексійович цінив таке багно на вагу золота, яке він намародерів.

3. Мир! Тобто, капітуляція. Бо, іншого миру з орками не існує. Капітуляція, скоріш за все, не явна, з публічними цьомками ануса хуйла (як мріє наша вата), а прихована у статусах-хуятосах ОРДЛО, амністіях, й подібній хуїті. Гєпа скаче під гармошку й наказує відновити Ілліча на площі Дзіржинськаго. Наріду похуй. Ївропа аплодує.

4. Анкляв. Відділяємось від сєпарів зоною укріплень та мінних полів. Не тимчасово, а на сторіччя. Сутінкова територія. КПВВ закриваюця. Останні, хто хоче, евакуююця. Приймаються спецзакони про оборону та позбавлення громадянськіх прав, мінський договорняк визнаєця нікчемним. Припиняються випляти пенсій, соцпакетів, та контакти. Вапщє. Контрабанда прирівнюєця до допомоги ворогу. З конфіскацієй майна та довічним. Арта відповідає на будь-який постріл. Хоч з рогатки. Фортифікація укріплень та розширення мінних полів триває безперервно. «Стіна» на покоління. ЗСУ — нічна варта. Ївропа в ахуї. Нам похуй.

Я за анкляв. Але буде мир, вочевидь. Бо, криваве болото не має сенсу без баригі, а на стіну чи війну ніт яєць. Їх не було ніколи, не валіть на зеленого. Він такий, як є. Не бреше, принаймні. Всьо чесно.