ПРАВО НА ПОВСТАННЯ

ПРАВО НА ПОВСТАННЯ

Природнім завершенням революції мало б бути встановлення революційних органів влади, демонтаж старої системи та створення нової – на засадах прямого продовження суспільної самоорганізації

В середовищі правлячого політичного класу та їхніх речників, з числа журналістів, експертів і політологів, популярною є догма про «монополію держави на застосування сили». Між тим ні історично, ні юридично у нинішнього державного режиму такої монополії немає і бути не може. В цьому нескладно переконатися звернувшись до формулювання п’ятої статті Конституції України – «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».
Відповідно держава виступає всього лише зручним (або не дуже) інструментом для реалізації інтересів спільноти громадян (народу), яка власне і делегує державі тимчасове право на застосування сили, і відповідно, за потреби, може позбавити державні інституції цього права. І вже тим більше не може йти мова про жодну «монополію». Остання категорія ніде в Основному законі не прописана, а її декларування є нічим іншим як посяганням на узурпацію влади, що у державі з реально діючими правовими механізмами мало б потягти відсторонення таких узурпаторів від політичної влади і діяльності та притягнення до кримінальної відповідальності. 
Бажання правлячого режиму привласнити неналежні йому функції зрозумілі. Вони випливають з цілком радянських практик здійснення влади. Радянська держава (партійна номенклатура) виступала єдиним джерелом влади і монопольно розпоряджалася апаратом насильства, а народні маси розглядалися виключно як безправний об’єкт її застосування. Політичний клас, без різниці чи це представники актуальної влади, чи опозиції, волів б зберегти подібні практики, в тому числі й «монополію на застосування сили», як найбільш відповідні до його ментальних установок та практичних інтересів. Але ці бажання вступають у суперечність з запитами організованого українського суспільства та конституційними нормами. 
Правильний погляд на співвідношення владних повноважень народу (спільноти громадян) і держави має бути чітко усвідомлений. Що дозволить не припускатися кардинальних політичних помилок та позбавитися шкідливих ілюзій. В тому, що останні достатньо масово присутні в свідомості українців, не важко переконатися, якщо звернутися до досвіду Зимової революції 2013–2014 років. Ключове питання (від якого часу Янукович втратив легітимне право на здійснення влади?) у більшості випадків одержує відповідь – від часу його втечі з України, що створило вакуум влади. Ця відповідь цілком задовільняла опозиційну, на той час, частину політичного класу, яка таким чином могла перебрати на себе відповідні державні функції.
Між тим логіка розвитку подій осіні 2013 – весни 2014 років категорично протирічить подібним уявленням. Власне, коли державні структури надужили делегованим їм правом на застосування сили в ніч на 30 листопада, вони поставили під сумнів легітимність тодішньої влади і забезпечили реалізацію народом права на спротив, що і було здійснено, починаючи від 1 грудня. Коли ж 16 січня було прийнято диктаторські закони, що були нічим іншим, як прямою політичною претензією на узурпацію влади та встановлення антиконституційного диктаторського режиму, всі інститути влади втратили свою легітимність, а право на повстання лишилося єдиним інструментом відновлення конституційного ладу та законності. 
«Право на повстання» – як правова категорія, мало знана в українському суспільстві. Вона має витоки ще у середньовічному праві та філософії, й означала право політичної нації (народу) на легальний спротив, включно зі збройним опором, державній владі, в разі намагання останньої встановити диктатуру чи обмежити права і свободи громадян. Таким чином, в праві на повстання реалізовується верховенство владних повноважень народу та його монополія на застосування сили. Історичними прикладами застосування цього права на українських землях були численні козацькі повстання, включно з Хмельниччиною, згодом – Визвольні змагання. І найбільш класичним зразком – першим в Європі ХХІ століття – Зимова революція. 
Те, що остання завершилася нелогічно і незгідно з правом – безпідставною передачею влади скомпрометованій опозиційній частині політичного класу – зумовлено саме неувагою та незнанням історії та права основною масою українського суспільства. Природнім завершенням Зимової революції мало б бути встановлення революційних органів влади, демонтаж старої радянської державної системи та створення нової – на засадах прямого продовження суспільної самоорганізації. Успішність у навчанні, втім, залежить від правильних висновків з невивчених уроків.

Oleg Odnorozhenko

Поделитесь с друзьями:


- Медики рассказали о влиянии коронавируса на внимание и память
- Вот это просто шедевр кадровой политики Банковой!
- Как заменить бумажную трудовую на электронную: инструкция
- Троллинг 1000-го уровня - "там все свои"! США пошлют на "Крымскую платформу" открытого гея Пита Буттиджича
- Кинули! Америка и Германия договорились по «Северному потоку-2», вынеся Украину за скобки, - Чаплыга. ВИДЕО
19:48Январь, 24 2019 1592

ТОП Новости 
неделя
месяц