Вперше з 24.02.2022 року, лідер Китаю Сі Цзіньпін провів телефонну розмову з президентом України Зеленським

Наслідком розмови стали дві серйозні дипломатичні події

Знакова подія з багатьох причин, та наше з вами завдання розібратися з наслідками і перспективами. Тож давайте розбиратися.

Почнемо з того, що Китай є формальним власником Росії, тож саме від рішень Сі буде багато в чому залежати подальший перебіг війни: передовсім це стосується бойових дій, адже хто знає, коли Пекіну прийде в голову розпочати повноцінні поставки зброї Москві…?

Тому з одного боку, Зеленський мав бути і я переконаний - був обережним у висловлюваннях та судженнях. Та з іншого - у нас є і власна доволі сильна позиція, коли мова йде про перемовини з Китаєм і мова не про агропродукцію - мова про Тайвань.

Так, всі адекватні громадяни України нараз вболівають за Тайвань, проводячи певні паралелі між ним та Україною, та справа в тому, що не дивлячись на те, що Тайвань нам інколи доволі солідно допомагає, передовсім фінансово - Україна як Держава не визнаЄ Тайвань незалежною Державою. Парадокс, та він дає нам простір для маневру, зокрема в питанні визнання Китаєм Криму.

Також, наслідком розмови стали дві серйозні дипломатичні події, а саме:

Сі заявив, що відправить до України свого спецпредставника по Євразії, для «врегулювання кризи», а Зеленський відрядив до Китаю Посла - Павла Рябікіна. І от якщо з китайським спецпредставником все ясно, Лі Хуей 10 років у РФ послом працював, тож усіляко намагатиметься лобіювати «припинення вогню та політико-дипломатичний вихід з війни», то з Рябікіним цікавіше:

Річ у тім, що Рябікін колишній Міністр галузей та стратегпрому, а це означає, що Україна сподівається налагодити з Китаєм галузеве та стратегічне співробітництво. Цікаво, чи не так? Варто нагадати, що в партії «СН» є доволі серйозне прокитайське крило, яке очолюють Арахамія та Корнієнко, тож можна зробити висновок про те, що Рябікін - їхня креатура «на перспективу», так би мовити.

На мою думку, перспектива полягає в тому, щоб після нашої перемоги у війні з Росією - дистанціюватись від гіпотетичної війни між Китаєм і США у Тихоокеанському регіоні за Тайвань, хоча подібна стратегія викликає питання: як ми зможемо дистанціюватись будучи членом НАТО та стратегічним партнером США? А я нагадаю, що у «Хартії про партнерство» від 10.11.2021 прямо сказано: «Співпраця між демократіями в галузі оборони та безпеки є основою для ефективного реагування на загрози миру та стабільності». Себто, якщо США попросять втрутитись - ми будемо зобов‘язані втрутитись бодай на якомусь рівні. Плюс, наша перемога не означає, що Росія одразу зникне, а вона васалітет Китаю, яка все одно становитиме загрозу нашій, європейській спільноті…

Тому нейтралітет виглядає примарною перспективою. А от для участі у якихось МИРНИХ цивільних міждержавних проектах - у нас потенціал є, і це читається у першому ж коментарі Зеленського після розмови, де він зазначив, що: «Призначення Посла України в Китаї дасть потужний поштовх розвитку наших двосторонніх відносин».

Приціл зрозумілий, та подивимось як він спрацює, враховуючи що Китай вперто не хоче відпустити ситуацію і дати нам, себто Цивілізованому Світу перемогти Росію, а навпаки усіляко лобіюватиме «замирення сторін»… Росія потрібна Китаю як Євразійський плацдарм, а який це плацдарм, якщо він буде зруйнований і полихатиме зсередини?

Тож, сам факт розмови, а також її відомий зміст і сенс я сприймаю спокійно. А перспективи як були заплутані так і залишаються

ТК Погляд Приходька